Страница 12

— П'ю за ваше комунальне господарство! — вигукнув Остап.

Обід пройшов весело, і тільки за компотом Остап згадав про мету своїх відвідин.

— Чому це, — спитав він, — у вашому кефірному закладі такий убогий інвентар?

— Як так, — захвилювався Альхен, — а фісгармонія?

— Знаю, знаю, вокс гуманум. Але посидіти у вас зі смаком абсолютно нема на чім. Самі садові помийниці.

— У червоному кутку є стілець, — образився Альхен, — англійський стілець. Кажуть, ще від старих меблів лишився.

— А я, до речі, не бачив вашого червоного кутка. Як він у розумінні пожежної охорони? Не підведе? Доведеться подивитись.

— Будь ласка.

Остап подякував господині за обід і рушив.

У червоному кутку примусів не розводили, тимчасових грубок не було, комини були справні і сажу трусили регулярно, але стільця, на превеликий подив Альхена, не було. Кинулися шукати стілець. Заглядали під ліжка і під лави, відсунули для чогось фісгармонію, допитувались у бабусь, які полохливо поглядали на Пашу Емільовича, але стільця так і не найшли. Паша Емільович у розшуках стільця виявив велику ретельність. Всі вже заспокоїлись, а Паша Емільович все ще бродив по кімнатах, заглядав під карафки, пересував чайні бляшані кухлики і бурмотів:

— Де ж він може бути? Сьогодні він був, я бачив його на власні очі! Смішно навіть.

— Сумно, дівчата, — крижаним голосом сказав Остап.

— Це просто смішно! — нахабно повторював Паша Емільович.

Але тут піногін-вогнегасник «Еклер», що й досі співав, узяв найвище фа, на що здатна тільки народна артистка республіки Нежданова, змовк на секунду і з криком випустив перший пінний струмок, що залив стелю і збив з голови кухареві туальденоровий ковпак. За першим струмком піногін-вогнегасник випустив другий струмок туальденорового кольору, що звалив неповнолітнього Сидора Яковича. Після того робота «Еклера» стала безперебійною.

На місце події ринули Паша Емільович, Альхен і всі уцілілі Яковичі.

— Чиста робота! — сказав Остап. — Ідіотська вигадка! Бабусі, зоставшись з Остапом на самоті, без начальства, одразу ж почали заявляти претензії:

— Брательників у домі оселив. Обжираються.

— Поросят молоком годує, а нам кашу суне.

— Усе з дому повиносив.

— Спокійно, дівчата, — сказав Остап, відступаючи, — це до вас з інспекції праці прийдуть. Мене сенат не уповноважив.

Бабусі не слухали.

— А Пашка Мелентійович, цей стілець він сьогодні виніс і продав. Сама бачила.

— Кому? — закричав Остап.

— Продав — і все. Мою ковдру продати хотів.

У коридорі йшла запекла боротьба з вогнегасником. Нарешті людський геній переміг, і піногін, розтоптаний залізними ногами Паші Емільовича, востаннє виблював в'ялий струмок і затих назавжди.

Бабусь послали мити підлогу. Інспектор пожежної охорони пригнув голову і, ледь похитуючи стегнами, підійшов до Паші Емільовича.

— Один мій знайомий, — сказав Остап значущо, — теж продавав державні меблі. Тепер він пішов у ченці — сидить у бупрі.