Страница 39

— Кр-расота!

Ернест Павлович за п'ять хвилин повернувся з двірником.

— Ну, гардероб я не візьму, він тобі потрібніший, а от письмовий стіл, будь так ласкава… І один цей стілець візьміть, голубе. Я візьму один із цих двох стільців. Я думаю, що маю на це право?!

Ернест Павлович зв'язав свої речі у великий клунок, загорнув чоботи в газету і повернув до дверей.

— У тебе вся спина біла, — сказала Еллочка грамофонним голосом.

— До побачення, Олено.

Він ждав, що дружина хоч у даному разі стримає себе від звичайних металічних словечок. Еллочка теж відчула всю важливість моменту. Вона напружилась і стала добирати відповідних для розлуки слів. Вони швидко найшлись.

— Поїдеш в таксо? Кр-расота!

Інженер лавиною скотився по сходах.

Вечір Еллочка просиділа з Фімою Со? бак. Вони обмірковували надзвичайно важливу подію, що погрожувала перекинути шкереберть світову економіку.

— Здається, носитимуть довге і широке, — говорила Фіма, по-курячому втягаючи голову в плечі.

— Тьма.

І Еллочка з пошаною глянула на Фіму Собак. Мадмуазель Со? бак зажила слави культурної дівчини: в її словнику було близько ста вісімдесяти слів. До того ж їй було відоме одне таке слово, яке Еллочці не могло навіть приснитись.

Це було багате слово: гомосексуалізм, Фіма Собак, безперечно, була культурна дівчина.

Жвава розмова затяглась далеко за північ.

О десятій годині ранку великий комбінатор ввійшов у Варсонофіївський провулок. Попереду біг учорашній безпритульний хлопчик. Він показав будинок.

— Не брешеш?

— Що ви, дядю… От сюди, в парадне.

Бендер видав хлопчакові чесно зароблений карбованець.

— Додати треба, — сказав по-візницькому хлопець.

— От здохлого осла уші. Одержиш у Пушкіна. До побачення, дефективний.

Остап постукав у двері, зовсім не думаючи, під яким приводом він увійде. Для розмов з дамочками він вважав за краще натхнення.

— Ого? — запитали за дверима.

— Маю до вас справу, — відказав Остап.

Двері одчинились. Остап пройшов у кімнату, яку могла обставити тільки істота з уявою дятла. На стінах висіли кінолистівки, лялечки і тамбовські гобелени. На цьому строкатому тлі, від якого рябіло в очах, важко було помітити крихітну господиню кімнати. На ній був халатик, перероблений з толстовки Ернеста Павловича і облямований загадковим хутром.

Остап одразу зрозумів, як поводитись у світському товаристві. Він заплющив очі і ступив крок назад.

— Прекрасне хутро! — скрикнув він.

— Жартуєте! — сказала Еллочка ніжно. — Це мексіканський тушкан.

— Бути цього не може. Вас ошукали. Вам дали далеко краще хутро. Це шанхайські барси. Безумовно! Барси! Я пізнаю їх по відтінку. Бачите, як хутро грає на сонці!.. Ізумруд! Ізумруд!

Еллочка сама фарбувала мексіканського тушкана зеленою аквареллю, і тому похвала вранішнього відвідувача була їй особливо приємна.

Не даючи господині отямитись, великий комбінатор вивалив усе, що чув коли-небудь про хутра. Після того заговорили про шовк, і Остап обіцяв подарувати чарівній господині кількасот шовкових коконів, нібито привезених йому головою ЦВК Узбекистану.

— Ви — парниша знаменитий, — зауважила Еллочка після перших хвилин знайомства.

— Вас, звичайно, дивує ранішній візит невідомого мужчини?

— Хо-хо!

— Але я до вас в одній делікатній справі.