Страница 60

Грім серед ясного неба ударив через п'ять хвилин.

— Мат! — пролопотів на смерть переляканий брюнет. — Вам мат, товаришу гросмейстер.

Остап, проаналізувавши становище, ганебно назвав «ферзя» «королевою» і високим штилем привітав брюнета з виграшем. Гомін пробіг по лавах аматорів.

«Час тікати», — подумав Остап, спокійно походжаючи поміж столів і недбало переставляючи фігури.

— Ви неправильно коня поставили, товаришу гросмейстер, — залопотів улесливо одноокий. — Кінь так не ходить.

— Пардон, пардон, пробачте, — одказав гросмейстер, — після лекції я трохи втомився.

Протягом найближчих десяти хвилин гросмейстер програв ще десять партій.

Здивовані вигуки лунали в приміщенні клубу «Картонажник». Наростав конфлікт. Остап програв підряд п'ятнадцять партій, а невдовзі ще три. Залишався один одноокий. На початку партії він з остраху наробив безліч помилок і тепер ледве провадив гру до переможного кінця. Остап, непомітно для сусід, вкрав із шахівниці чорну туру і сховав її в кишеню.

Юрба тісно зімкнулась навколо гравців.

— Щойно на цьому місці стояла моя тура! — закричав одноокий, оглянувшись, — а тепер її вже нема.

— Нема, значить, і не було! — грубувато відповів Остап.

— Як так не було? Я добре пам'ятаю!

— Звісно, не було!

— Куди ж вона зникла? Ви її виграли?

— Виграв.

— Коли? На котрому ходу?

— Що ви мені морочите голову з вашою турою? Коли здаєтесь, то так і кажіть!

— Дозвольте, товаришу, у мене всі ходи записані!

— Контора пише, — сказав Остап.

— Обурлива річ! — загорлав одноокий. — Віддайте мою туру!

— Здавайтесь, здавайтесь, що це за кішки-мишки такі!

— Віддайте туру!

З цими словами гросмейстер, збагнувши, що прогаяння смерті подібне, зачерпнув у пригорщу кілька фігур і жбурнув їх у голову одноокому супротивникові.

— Товариші! — заверещав одноокий. — Дивіться всі! Аматора б'ють!

Шахісти міста Васюки отетеріли.

Не гаючи жодної дорогоцінної хвилини, Остап жбурнув шахівницю в лампу і, б'ючи в раптовій темряві по чиїхось щелепах та лобах, вибіг на вулицю. Васюкінські аматори, падаючи один на одного, ринули за ним.

Був місячний вечір. Остап мчав по срібній вулиці, легко, як ангел, відштовхуючись від грішної землі. Що Васюки не обернулись на центр всесвіту, бігти довелося не серед палаців, а серед дерев'яних хаток з надвірними віконницями.

Позаду мчали шахові аматори.

— Держіть гросмейстера! — ревів одноокий.

— Жульман! — підтримували інші.

— Піжони! — огризався гросмейстер, збільшуючи швидкість.

— Ґвалт! — кричали скривджені шахісти.

Остап застрибав по сходах, що вели на пристань. Перед ним лежало чотириста приступок. На шостій площадці його вже дожидали два аматори, що пробрались сюди манівцями просто узбіччям. Остап оглянувся. Згори котила собачою тічкою тісна група розлютованих прихильників оборони Філідора. Відступу не було. Тим-то Остап побіг уперед.

— От я вас зараз, сволота! — гаркнув він хоробрим розвідникам, кидаючись з п'ятої площадки.

Перелякані пластуни ухнули, перекинулись за поруччя і покотились кудись у пітьму пагорків і схилів. Шлях був вільний.