Страница 11

Можна посадити й до тигра, лева, пантери, вовка, шакала й гіпопотама. Але не до бегемота. Бо слова «гіпопотам» дитина переважно чомусь боїться, а от слово «бегемот» у неї такого страху не викликає. Не викликає в неї страху і слон чи поні. З симпатією дитина дивиться на зебр і окремих птахів. Але це інша тема. Нас же зараз цікавлять сфери чи окремі фактори впливу на душу містечкового хлопчика чи дівчинки.

Як бачимо, в дитини міста цих факторів не менше, ніж у дитини села. Додайте до цього спалахи трамвайних чи тролейбусних дуг на вечірньому тлі неба (діти, які захоплюються цими спалахами, згодом стають освітлювачами в місцевих театрах), демонстрації (святкові), декорації (діти, на яких упливають декорації, стають переважно декораторами), недільні марші в парках культури й відпочинку (діти стають філософами) і, нарешті, морозиво за 9 копійок без родзинок (діти стають продавцями м'ясного ряду і все життя зневажливо ставляться до молочників).

Далі так звані штучно-допоміжні фактори чи примусові: дітей здають у дитячі ясла й примушують відвідувати групу з викладанням англійської чи французької мови, хоча вони ще своєї не знають (поліглотами, як правило, такі діти не стають і з іноземної завжди мають переекзаменування на осінь); хореографічні гуртки, (з цих дітей переважно виростають телеграфісти й водії таксі); музичні школи, по закінченні яких хлопчики негайно хочуть стати штурманами далекого плавання, а дівчатка — продавати ескімо.

І останнє: дядя. Дядя не обов'язково повинен бути вашим родичем. Дядя взагалі може бути навіть незнайомий. Цей метод добре діє в поїзді, трамваї, парку, сквері, а також у будинках відпочинку, санаторіях та пляжах (морських, річкових).

Метод цікавий і надзвичайно оригінальний. Як же користуватися цим методом?

Якщо ваша дитина несподівано заплакала, ви їй негайно показуйте дядю й кажіть:

— Он бачиш того дядю?

Дитина насторожується й замовкає. Якусь мить дивиться, куди спрямовано ваш вказівний палець. Там сидить на лавочці (якщо це сквер чи парк) або лежить (якщо це пляж) у шезлонзі молодий і симпатичний дядя. Літ тридцяти. Дитина разом із вами не спускає з того дяді очей. Потім ви питаєте в дитини, чи вона знає, що цей симпатичний дядя може зробити з нею, якщо вона не слухатиме маму. Дитина не може здогадатися і раптом знову починає схлипувати, щоб, нарешті, дізнатись, що з нею зробить отой дядя. Якщо ця допитливість проявляється, то це, безумовно, свідчить про те, що ваша дитина в майбутньому стане геологом або головою ДТСААФу.

— Він тебе забере з собою, — таємниче повідомляєте ви.

Дитина підносить кулачки до очей.

— Кине в мішок, — провадите ви.

Дитина починає кулачками терти очі.

— Мішок зав'яже дротом, прив'яже камінь і викине в море.

Дитина заходиться плачем.

— Перестань, бо якщо тебе акули не з'їдять, то цей дядя сам тебе з'їсть.

Дитина ридма ридає.

— Цей дядя всіх таких плаксивих діток їсть. Бачиш, дядя приготувався до стрибка. Подивись, які в дяді руки.

Дядя ніяковіє, намагається осміхнутися.

— Бачиш, які в дяді зуби? Оцими зубами він робить з дітками гам-гам…

Дядя затуляє рота й кидає на вас погляд, сповнений страждань.

— А подивись, які в дяді очі! Вночі вони в нього світяться, як у сича.

Дядя підводиться.

— От бачиш, дядя вже йде. Ану перестань негайно!

Дядя щось намагається сказати.