Страница 27

І ви після цього збираєтесь у зоопарк? Тягнете туди жінку, дітей, щоб глянути на оте паскудство: гадюк, вужів, ящірок, варанів, хамелеонів, пітонів, анаконд. Гидко все це. Для чого їх тримають? Яка користь із них?

Я своїх дітей привчив і жінку теж — ніяких звіринців. Там нам робити нічого. Краще записатися на екскурсію на м'ясокомбінат чи кондитерську фабрику. Там все-таки й грильяж, кетті-босс, ракові шийки, чіо-чіо-сан. Та всього не перерахуєш: від крабів до пташиного молока. Та й люди щедрі — кожен пригощає тебе продукцією, яку сам виробив. Їжте від пуза, аби не виносили через прохідну.

А вас у зоопарк тягне?! Моя порада: не йдіть, не раджу.

ГУМОРЕСКИ

СИНТЕТИЧНИЙ КОЖУШОК

— Чим гарним можеш похвалитися? — спитав у мене голова правління райспоживспілки Андрій Карпович, завітавши на базу.

— Синтетичним кожушком, — відповів я. — Дефіцит, Андрію Карповичу. Кращого подарунка на Новий рік не придумаєте, — почав я вихваляти товар.

— Гаразд, показуй, що то за кожушок!

Я показав. Андрій Карпович засяяв, як новорічна ялинка.

— Чудесний! — промовив я. — Як на вас шитий!

— Молодець, — похвалив мене Андрій Карпович. — Беру!

Нарешті, подумав я, зумів догодити. Голова міцно потис мені руку й пішов.

— До речі, — раптом зупинився. — У тебе їх багато?

— Тринадцять…

— Ти от що! Оцей один я собі візьму, а решту щоб я не бачив. Ні в райцентрі, ні в районі!..

Коли Андрій Карпович вийшов, я покликав завідувача складу.

— Петре Семеновичу, синтетичні кожушки бачив? — перепитав я.

— Бачив, — відповів той.

— Так

— Зрозумів!

— Вези їх куди хочеш: у сусідній район, у сусідню область, хоч до дідька в пекло…

Задоволений, я повертався додому. Настрій був святковий. Все складалось якнайкраще. Андрій Карпович залишився задоволений.

Я

Я кинувся в саму гущу й похолов. На прилавку лежали чорні синтетичні кожушки.

— А де ти їх узяв? — налетів я на завмага.

— Привезли.

— Звідки?

— З сусіднього району, — відповів він і здивовано глянув на мене.

В очах мені потемніло.

НАХАБА

Двері до кабінету Петра Семеновича Бородавкіна прочинилися — і на порозі, наче новорічна фея, з'явилась особиста секретарка Нюра. В кабінеті запахло духами «Північне сяйво».

— Петре Семеновичу, там якийсь товариш по телефону… Цікавиться, як ваше ім'я та по батькові?..

— А ви йому що?!

— Ну, я вирішила це питання узгодити з вами…

— Правильно вирішили. Поцікавтесь, хто він і для чого це йому!

Нюра щезла по той бік дверей, оббитих блискучим дермантином. За кілька секунд з'явилась знову. В кабінеті вдруге запахло парфумами.