Страница 20

Відомому італійському співакові Беньяміну Джільї робили операцію під наркозом. Артист від хвилювання почав рахувати: «Один… п'ять… вісім…» Лікар попросив його рахувати більш уважно, на що Джільї відповів:

— Пане лікарю, не забувайте, що я опинився в надто важкому становищі: біля мене нема суфлера.

Наприкінці 1890-х років у Петербурзі з великим успіхом йшов балет «Дочка фараона», поставлений відомим балетмейстером Маріусом Петіпа. У першій дії фігурував лев, який ішов по скелі і, вбитий стрілою мисливця, надав униз. Лева «грав» досвідчений статист. Брав за цю «роль» чималі гроші. Одного разу він захворів. Петіпа хотів було відмінити виставу, та свої послуги запропонував інший статист. Петіпа стежив за ходом дії. Ось іде «лев», мисливець пустив стрілу. Та «лев» злякався й не хотів падати в «провалля». Петіпа нервує, показує статистові кулак. Тоді сталося чудо. «Лев» підвівся на задні лани, перехрестився правого передньою й стрибнув униз.

Американський піаніст XIX ст. Леопольд Мейєр прославився деякими дивацтвами. До останньої хвилини він звичайно сидів у залі серед публіки. В критичний момент, коли йому треба було бути на естраді, Мейєр схоплювався з місця, біг поміж рядами й миттю добігав до інструмента. Потому він знімав фрак, закурював сигару й пропонував присутнім, якщо вони хочуть, зробити те саме. Нашвидкуруч виконавши програму, піаніст на «біс» імітував гуркіт, калатання дзвонів, крики тварин, б'ючи для цього по клавішах кулаками, ліктями і… носом.

Яка несправедливість, що його забули! А може це не випадково?

1904 року тринадцятирічного Сергія Прокоф’ма повезли для вступу в Петербурзьку консерваторію. «Вступний іспит, — згадує композитор, — пройшов досить ефектно. Переді мною екзаменувався солідний, з бородою чолов’яга, котрий приніс як свій творчий доробок романс без акомпанементе. Я ж ввійшов, згинаючись від ваги двох папок, в яких лежало: чотири опери, дві сонати, симфонія та чимало фортепіанових п’єс.

— Це мені подобається, — сказав Римський Корсаков, що приймав іспити…»

Про цей випадок зберігся майже стенографічний звіт-лист Сергія батькові на 15 сторінках…

1915 року на прийомі в одного мецената до Прокоф'єва з «чарівною» світською посмішкою підійшов молодий шикарний поручик:

— А знаєте, Сергію Сергійовичу, — сказав він, — нещодавно я був на вашому концерті, слухав ваші твори й мушу сказати… нічого не зрозумів.

— Мало кому квитки на концерт продають… — байдуже відповів Прокоф'єв, гортаючи журнал і навіть не глянувши на офіцера.

Оркестр, виконуючи симфонічну картину «Сни» Прокоф’єва, страшенно фальшував. Після концерту гнічений диригент вибачався перед композитором:

— Ви не сердитеся, Сергію Сергійовичу, за всі наші фальшиві ноти?

— Даруйте, — відповів композитор. — Тут взагалі по було жодної правильної ноти. Я цей твір і вважай за чужий.

Композитор і піаніст О. Черепнін (син відомого російського композитора А Черепніна) розповідає, що на початку століття в колі його друзів існував одностайно підтримуваний культ Прокоф'єва. Захоплення молоді своїм куміром було настільки велико, що вони вирішили навіть вести літочислення з 11 квітня — дня народження Прокоф'єва. I ось одного разу в цей день Прокоф'єву було надіслано поздоровлення… з Новим роком.

Відповідь прийшла негайно: «Поздоровляю з днем вміщення до божевільні».