Страница 27

ні вдень, ні вночі. Змучений сусіда мусив удатися до військових хитрощів:

— Ось тобі, Боббі, складаний ножик. Чи не маєш охоти подивитися, що там всередині барабана?

Одна дама — пристрасна любителька музики — приходить якось до нотної крамниці і просить показати їй найновіші і найпрекрасніші вокальні твори. При цьому додає, що для неї найважливіше, коли в них не забагато бемолей. Продавець пропонує їй романс.

— Це чарівна п'єса, — каже він, — на жаль, вона має аж чотири бемолі в ключі.

— О, не хвилюйтесь, — заспокоює його аматорка, — коли їх виявляється більше двох, я витираю зайві.

Коли на прем’єрі опери один безталанний тенор дійшов до арії, що починалася словами «Вони вкинули мене в сиру й холодну темницю», автор опери зауважив:

— Здається, не лише вкинули, але й тримали там надто довго: бідака зовсім втратив голос!

Якось композитор диригував концертом із власних творів. Співак, що виконував так звану «вільну каденцію», непогано впорався з першими тактами, потім збився, почав блукати в різних тональностях, зробив кілька неймовірних імпровізацій, але врешті опинився в правильній тональності і з полегкістю взявся за коду. На відзнаку та-

кого щасливого закінчення композитор весело крикнув збентеженому солістові:

— З приїздом, пане! Я завжди вірив, що ми ще здибаємося.

— Коли я чую наш гімн, мене ніби хвилі якісь підмивають.

— Це Фріц на твій стілець вилив кухоль пива.

Американського журналіста запитали:

— Яка відмінність між співаком і акціонером?

Той відповів:

— Співак, щоб набути майно, повинен мати голос, акціонер же, щоб мати голос, повинен набути майно.

ТЕМИ З ВАРІАЦІЯМИ

Приїжджий диригент помічав на репетиції, що перший скрипаль-концертмейстер якось дивно себе поводить: від часу до часу обличчя його болісно пересмикується, губи зневажливо кривляться, а смичок байдуже ходить по струнах. Зрештою диригент не витримує і звертається до скрипаля: «Що з вами? Ви хворі? Чи, може, не подобається, як я диригую»?

«Та ні, що ви, — заспокоює концертмейстер, — диригуєте ви чудово, стан мого здоров’я нормальний. Просто я з дитинства не зношу музики!»

Одного разу оркестрову репетицію проводив молодий самовпевнений диригент, що хотів похизуватися своїм винятковим слухом і музикальністю. Тільки-но оркестр дограв твір до середини, як диригент манірним жестом зупиняє музикантів: «Другий гобой, я вас прошу в п'ятій цифрі зіграти вашу фразу трошки тихіше й більш легато: та-та-та-а… Всі спочатку!» Феноменально! Почали ще раз, захопилися, розігналися — аж диригент знову стукає паличкою по пюпітру: «Альти, увага, у вас у шостій цифрі є ноти фа — ля. Зіграйте їх з легенькими акцентами». Оркестр грає — його знову зупиняють.

Нарешті музикантам це обридло, і ударник на загальному піаніссімо щосили гепнув у великий барабан. Маестро здивовано кліпнув очима і швиденько питає: «Хто це зробив?»

…Ця необачність дорого диригентові коштувала!

Коли старенький контрабасист уперше почув увертюру до опери Ж.Бізе «Кармен» не з оркестрової «ями», де просидів усе життя, а з партеру, він був страшенно здивований і навіть обурився: «Що вони грають, куди дивиться диригент? Звідкіля тут взялися скрипки? Адже в ньому місці має звучати наше, контрабасове соло: ля, мі, ля, мі!..»

Молодий, та вже досить відомий тенор, виконавець однієї з головних ролей у новій опереті, запізнився на генеральну репетицію майже на півтори години.

— На нашому місці я б уже зовсім не приходив, — ущипливо закинув йому диригент, що немало перехвилювався.

— То ж ви! — з почуттям власної гідності відказав співак. — А я людина слова, і от я тут!

Після прем’єри чергової своєї оперети на сучасну тему композитор зустрів старого знайомого, великого любителя і знавця цього жанру.