Страница 9

Казка про рєпку, або Хулi не ясно?

Свирид Опанасович , дєдка.

Химка, бабка.

Валька, онука.

Джек, песик.

Мурзiк, котик.

Вєра i Надєжда, мишки.

Саломон Самсонович i Африкан Свиридович, дослiдники калу.

Хата Свирида Опанасовича — забацане мiсце, куди рєдко ступа культура. З вiкна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Iнколи, в ритмiчному оскаженiннi, з диким завиванням i карканням, мимо вiкна проносяться зграї ворон, драконiв, крилатих клопiв i летючих пацюкiв. В цi хвилини в хатi темнiє. Посеред хати сидить Свирид Опанасович у валянках i шапцi-ушанцi, за спиною у нього ружжо, бiля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсiм не важко. Вiнчає обстановочку опудало крокодила, яке гойдається пiд стелею. На крокодилi де-не-де приклеєнi ярлики готелiв i закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує з кишенi коробочку калу, нюхає її, чха i кладе в кишеню назад. Входять мокрi i бруднi дослiдники калу Саломон Самсонович i Африкан Свиридович, вдягнутi у все резинове. В руках у них прибори, якими мiряють кал. У Саломона Самсоновича пiд пахвою невеличкий забитий дракон, вiн швиряє його на стола, як магазiнну курку.

Саломон Самсонович (до дiда). Скажи бабi, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною, галушками — то, шо нада!

Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпанi кров'ю зеленi крильця.

Свирид Опанасович. Блядь! Колись я iще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тiки осiнь, вони своїх дiтей ото позганяють на леваду i вчать лiтати, а потiм посiдають, падли, i тiки м'ясом римигають, ну чисто корови. А через пару тижнiв всi в Африку полетять. I так красiво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то i остальнi тоже. Бува, цiлi села гiмном засиплять. Порядок тада у них був!..

Саломон Самсонович. А щас?

Свирид Опанасович. Щас нi. Щас нi в них, нi в нас, кругом порядка нема.

Африкан Свиридович. А щас чого не улiтають, дiду?

Свирид Опанасович. Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо сiчас!

Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна обiзяна. вдягнута у просте, охайне платтячко.

Валька. Шо ви пиздите, дiду? Раньше, раньше… Шо за ностальгiя, чого вам щас не хвата, тюрми?

Свирид Опанасович. Мовчи, обiзяна йобана, шо ти понiмаєш?

Африкан Свиридович(мрiйливо лапа дракона). Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такi, як бугаї, а щас такi, як курчата. I шо воно далi буде?

Саломон Самсонович. А хулi тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмiрiв, шоб прогодувати свої сiм'ї.

Африкан Свиридович. Зате пацюки стали, як самольоти, а клопи, як сичi.

Саломон Самсонович. Шо ви хочете. Африкан Свиридович? Це жизнь, а жизнь, як в пєснє пойотся. „не кончається“.

Свирид Опанасович(нi до кого не звертаючись). Жизнь хуйовая!.. (З сiней чути шкрябання i завивання Джека.)

Саломон Самсонович. I потом, Африкан Свиридович, подивiться на Дарвiна…

Свирид Опанасович. Ти б на себе подивився, весь в гамнi!..