Страница 75

Я вже не був фист жіден тих пампушків, бо такі доста нині з’їв, а Илько відай шє ніц не їв, тимой так гонив. Він такі старший від мене на два роки, то, видко, нанашка ни давала їму їсти ніц. А по дорозі пампушків ниде ни брав, бо то треба перший раз з’їсти дома пшениці.

Але на нижній Царині ни багато хат. Твердюки, Ґуц, Микитини, Курилови, Штефанишини, Гафійчєни, Слижуки, Титєнчєни ти й всьо. То ми цисе обійшли доста скоро.

Деєкі ґазди, як всьо зріхтували, то сідали ти й собі вечеріли навіть за днини, але в нас — ні. У нас в родині чєкали, коли зийде першя зірниця. Єкби ви знали, икий Илько був радий, коли вздрів тоту зірницу! Він так перси д’хаті, шо вже ни хотів повертати до Титєнчєних. Але я їго впросив, бо там два рази дают на коліду, бо в одній хакі жиют старі ти й малі. Ну, якби дідо з бабов ти й їх син із жінков. І кождий дає на коліду. Деєкі були, шо скупувалиси і лиш одни давали з хати, але ці — ні. Враз давав і старий, і малий. Це Илька вже злакомило, і ми цю хату шє взєли.

На бабиному подвір’ї розійшлиси — я в хату, а Илько пішов до себе д’хаті. Договорилиси, шо вечеряємо і тогди я за ним поверну й підемо на Ґрунь.

Коли я ввійшов у хату, то всі вже були на місци — тато з мамов, дідо з бабов і вуйко Юра. Малий Колюсь спав на печє. На столі всьо вже було готово. Ми віговорили «Отче наш» і сіли за стіл. Кождий взєв по лижці пшениці, а далі всего по лижці.

Гриби. То тато так їх називає. Хоть то собі такий пісний студений боршь із грибами. Але я їго не дуже люб’ю, тимой беру лишку зразу після пшениці, аби скорше покушіти й бірши не брати.

Я чув по телевізору, шо на Світий Вечір має бути дванаціть страв і враз хоків, аби в нас тоже так було, але мама з бабов то не зраховували. Варили собі то, шо знали і шо хотіли, і за дванаціть ни питали.

— Добре, шо є шо їсти, — знов повторювала баба.

Бабі добре — вна стара ти й ’ї ни интересно, а мені интиресно. То я все собі пробую рахувати.

Пшениця — раз.

Гриби — два.

Пісні голубці з квашеної капусти — три.

Бурка до голубців — чотири.

Я вже всьо рахую до страв: і бурку, і хліб, аби лиш нарахувати дванаціть.

Хліб — п’єть.

Пироги з маком — шість.

Оселедец — сім.

Жарина риба — вісім.

Салат із бурака ти й шє з чьогос — дев’їть.

Пампушки — десіть.

Вар — одинаціть.

Я аж в долоні сплеснув, коли не дорахувавси одної, бо з кождов стравов росла надія, шо таки дорахую до дванаціти. Але одної страви таки забракло. Думав порахувати як дві страви пампушки, бо є самі пампушки, а є пиріжки з повидлом, але то з того самого тіста і в одній мисці. То кого я буду дурити?

— Мамо, зріхтуйте шє шос, бракує шє одної страви, аби було дванаціть.