Страница 10

Попереду на нас чекав ніках — мусульманський шлюбний обряд. Зазвичай його проводять у мечеті, але в моєму випадку все відбулося вдома у присутності свідків — моєї бабусі, майбутньої свекрухи, рідної сестри Саїда, та інших його родичок - тіток, та ще були двоюрідні сестри, разом з племінницями (зазвичай, арабські родини великі, і для мене така кількість майбутніх родичок була шоком!) Після нікаху мала відбутися валіма — весільне святкування. Колись чоловіки та жінки святкували окремо, але ми планували святкувати всі разом.

Ітак: 29 липня 2003 року — день мого весілля. Я одягла весільне вбрання, причепурилася й почала ходити квартирою. У нас уже зібралися родички Саїда, моя бабуся, усі метушилися, готувалися до урочистостей. Дідусь із дядьком Нікос, тим часом, вирушили до Саїда. Мене ніхто не контролював. І це була стратегічна помилка. Я зайшла до своєї кімнати, ще раз глянула на себе в дзеркало... і раптом мене охопив справжній жах. Не хвилювання, не нерви, а саме паніка. У голові блискавкою промайнуло: «Я що, справді зараз виходжу заміж?!»

Далі події розгорталися зі швидкістю пригодницького фільму. Я миттєво зняла весільне вбрання, натягнула джинси та футболку, взула перші-ліпші кросівки, відчинила вікно...На щастя, ми жили на першому поверсі. За кілька секунд наречена вже десантувалася з вікна, приземлилася без втрат і, не озираючись, побігла до найближчої автобусної зупинки. Стрибнула в перший автобус, що під'їхав, і втекла подалі від центру Ялти — у тихий спальний район.

Напевно, того дня гості очікували побачити багато чого. Але навряд чи хтось був готовий до того, що наречена здійснить втечу в стилі голлівудського бойовика просто за кілька годин до весілля.

Коли пізно ввечері я повернулася додому, на мене чекав справжній скандал. Саме того дня я зробила несподіване відкриття: виявляється, моя бабуся і дідусь вміють кричати, і роблять це дуже голосно. Проте Алія відреагувала зовсім інакше. Вона спокійно взяла мене за руку і запропонувала пройтися до моря. Ми сіли на березі, де нарешті змогли спокійно поговорити. Я розповіла їй про все, що відчула того дня, коли побачила себе у весільному вбранні. Про страх, який раптом скував мене, про розгубленість і про те, що в ту мить я зовсім не була готова стати дружиною. Алія мовчки вислухала мене, а потім міцно обійняла й притиснула до себе. І саме в ту мить я вперше в житті відчула справжнє материнське тепло — те, якого мені так бракувало раніше. Я більше не могла стримувати емоції й розплакалася. Алія продовжувала мене обіймати, терпляче чекаючи, поки я заспокоюся. А коли сльози вщухли, вона ніжно витерла їх з моїх щік і сказала, що поговорить із Саїдом. Пообіцяла пояснити йому, що я ще не готова до шлюбу.

Наступного дня я дізналася про його рішення. Саїд погодився перенести весілля. Його самого непокоїло те, що я ще не досягла повноліття, тому було вирішено не поспішати. Ми домовилися, що весілля відбудеться вже після мого вісімнадцяти - річчя.

І хоча тоді мені було ніяково через власну втечу через вікно, згодом я зрозуміла: іноді найважливіше — це не вчасно сказати «так», а чесно сказати «я ще не готова». Саме це дозволяє зробити правильний вибір тоді, коли для нього справді настане час. ❤️

У листопаді 2003 року не стало мого дідуся — його життя обірвав розрив аорти. Бабуся не змогла пережити біль цієї втрати: серце не витримало, і невдовзі її забрав смертельний серцевий напад.