Страница 9

29 липня 2002 року відбулися мої арабські заручини. За мусульманськими традиціями, заручини є надзвичайно важливим етапом перед шлюбом. Саме тоді батьки нареченого офіційно домовляються про майбутнє одруження з батьками нареченої. У моєму випадку цю роль виконували мої бабуся та дідусь.

В ісламській традиції чоловік бере на себе низку важливих зобов'язань перед майбутньою дружиною. Одним із них є махр — весільний дарунок нареченій, який зазвичай має форму золота, коштовностей або нерухомості. Крім того, наречений зобов'язаний надати муахр — матеріальну гарантію для дружини на випадок розлучення, що може бути грошима або іншим цінним майном. Хоча варто зазначити, що іслам розглядає шлюб як священний союз і всіляко заохочує його збереження.

Ще до весілля майбутній чоловік повинен придбати власний будинок або квартиру, куди після шлюбу приведе свою дружину. При цьому житло облаштовується відповідно до її побажань та потреб. Також існує традиція виплати кали́му родині нареченої — як знак вдячності за виховання доньки та її перехід до нової сім'ї. До укладення шлюбу будь-які романтичні стосунки між нареченими суворо обмежуються традиційними нормами. Особливе значення мають і весільні прикраси: наречений дарує майбутній дружині дві каблучки. Першу — в день заручин як символ своїх серйозних намірів, а другу — в день весілля, коли вона стає його законною дружиною. Коли батьки Саїда домовились про заручини, в той же день Саїд прибіг до мене додому. Бабуся вдягла мене в шовкову сукню бежевого кольору і бежевий хіджаб. Саїд, в день заручин, подарував мені каблучку з білого золота з кристалами Swarovski.

Для Саїда це був найщасливіший день, а мене цей день став пам'ятним початком нового етапу життя, сповненого хвилювань...

У принципі, Саїд був гідною партією для мене. Красивий, розумний, працьовитий і перспективний. Він любив і поважав мене, був уважним, турботливим та вірним. А вірність — це саме та риса, яку я найбільше ціную не лише в чоловіках, а й у людях загалом.

За освітою Саїд був бухгалтером. Його родина мала власний бізнес — торговельну точку на ринку, де він працював разом із батьком. Мати та молодша сестра не працювали. Коли ж Саїд вирішив одружитися, він відокремився від батьківського бізнесу та відкрив власну торговельну точку, демонструючи готовність самостійно будувати майбутнє своєї сім'ї.

Водночас він займався придбанням квартири для нашого майбутнього спільного життя. Весілля було заплановане на 29 липня 2003 року, рівно через рік після заручин.

Проте, незважаючи на всі його беззаперечні переваги, всередині мене жило незрозуміле відчуття спротиву. Я не могла пояснити собі, що саме мене непокоїть. Здавалося, що все складалося правильно і логічно, але серце мовчало. Причину цього внутрішнього дискомфорту я не розуміла, а просто прислухалася до себе та своїх відчуттів.

Я неодноразово говорила з бабусею та просила її не видавати мене заміж. Але вона була непохитною і щоразу повторювала, що Саїд — дуже хороша партія для мене, такого нареченого ще потрібно пошукати! Алія також намагалася мене заспокоїти. Вона розповідала, що свого часу її теж видали заміж зовсім молодою — у сімнадцять років. Вони з чоловіком були ровесниками, і, за її словами, вона жодного разу не пошкодувала про той шлюб, адже їхні стосунки склалися щасливо, а між подружжям панували любов і взаєморозуміння.

Проте мене ці аргументи не переконували. Тоді я вирішила діяти по-своєму: якщо мене ніхто не хоче слухати, то я зроблю так, щоб Саїд сам відмовився від одруження зі мною!