Страница 16

У грудні 2012 року одного вечора до будинку прийшов імпозантний чоловік років сорока. Він представився Андрієм і почав зі мною знайомитися. Андрій справив на мене приємне враження, і ми розговорилися.

Згодом він запропонував піти до кафе.

— Ми можемо заважати господині будинку своїми розмовами, — сказав він. — Один дзвінок, і я все організую. Іди збирайся, я зараз заїду за тобою машиною.

Я пішла переодягатися, змінивши домашній халат на теплу чорну кашемірову сукню. Як з'ясувалося, у Андрія був знайомий, який неподалік мав власне кафе. Він зателефонував йому та повідомив, що незабаром приїде з дівчиною. Коли ми прибули, відвідувачів у кафе не було зовсім. Тобто, Андрій замовив це кафе. Офіціант провів нас до столика, на якому вже стояли пляшка хорошого вина та велика коробка шоколадних цукерок. Ми з Андрієм довго розмовляли. Він розповів про себе, своє життя та роботу. За його словами, у нього було два бізнеси. Офіційно він працював керівником станції технічного обслуговування автомобілів. Також він згадував про ще один бізнес, який називав «неофіційним». Значно пізніше я дізналася, що саме він мав на увазі.. Андрій був розлучений і мав дорослого сина від першого шлюбу, якого також звали Андрієм. Він розповідав, що одружився ще в молодості через незаплановану вагітність своєї майбутньої дружини. У шістнадцять років Андрій почав професійно займатися футболом. Спорт став важливою частиною його життя, але у тридцять шість років він отримав серйозну травму спини під час гри. Після цього був змушений залишити спортивну кар'єру. Саме тоді він вирішив повністю присвятити себе роботі на СТО та розвитку власної справи. На побаченні, Андрій вів себе галантно, до того ж, також як і я, був метис, але мав не арабське, а грузинське коріння: його дід у свій час, поїхав по роботі до сонячної Грузії, де зустрів грузинську дівчину вони, закохались одне в одного, та одружились. В Україну цей чоловік приїхав вже з дружиною.

Наступного вечора після нашого першого побачення Андрій зателефонував мені й запитав, чи я вдома. Я щойно повернулася з роботи й справді була вдома.

Тоді він сказав:

— Став чайник. Я зараз прийду.

Незабаром Андрій з'явився з банкою кави, пачкою чаю, цукром та еклерами. Він попросив заварити йому каву, а собі — те, що п'ю я. Через дуже низький тиск — 90 на 60 — у першій половині дня я випиваю багато кави, але ввечері віддаю перевагу чаю, тому що після кави довго не можу заснути.

Попри мою вибагливість у виборі чоловіків і те, що я ніколи не поспішала з близькими стосунками, з Андрієм усе склалося інакше. Він проявляв до мене ту батьківську турботу, якої мені завжди бракувало. Саме тому я дозволила цим стосункам розвиватися.

Коли Андрій дізнався, що він мій перший чоловік, то поставився до цього дуже серйозно.

— Для мене це велика честь, — сказав він. Андрій винаймав неподалік двоповерховий котедж, і я переїхала до нього.

Невдовзі у гості до Андрія приїхав його син від першого шлюбу, він познайомив мене з сином. Ми швидко знайшли спільну мову, адже різниця у віці між нами була невеликою: йому був двадцять один рік, а мені — двадцять п'ять.Разом із тим, у наших стосунках не все було безхмарно.Одного разу Андрій сказав мені:

— За своє життя в мене було багато жінок, але жодна не перевернула моє життя так, як це зробила ти.

Ці слова не справили на мене особливого враження. Я завжди вважала, що чоловік, у якого було багато жінок, нічим не відрізняється від жінки, у якої було багато чоловіків.

Потім він додав:

— Усе життя мені подобалися блондинки приблизно мого віку, а ти — їхня повна протилежність.

Я сприйняла ці слова по-своєму. Мені здалося, що насправді йому подобається зовсім інший тип жінок, не таких, як я. Ця думка міцно засіла в моїй голові. Одразу в голові спливали спогади про те, як мене зрадила мама, а також як вона розповідала мені про те, як їй мій батько зраджував!

Після цього я почала ревнувати Андрія. Мене не полишало відчуття, що одного дня на його СТО може приїхати якась сорокарічна блондинка, яка відповідатиме його звичному ідеалу, і між ними зав'яжуться стосунки. Мої переживання нерідко ставали причиною сварок. Я висловлювала свої підозри й образи, хоча жодних реальних підстав для них не було.

Зрештою Андрій вирішив розвіяти мої сумніви. Він показав мені, де знаходиться його станція технічного обслуговування, і сказав, що я можу приїхати туди будь-коли.

— Приїжджай, коли захочеш, і сама переконаєшся, що там нікого немає, — сказав він.А потім додав, — Навіть якщо приїдуть жінки-клієнтки, у нас працює багато молодих хлопців. Ось вони нехай і знайомляться. До того ж у мене є ти — молода й красива. Навіщо мені ще хтось?

Ці слова трохи мене заспокоїли.

Після цього я почала несподівано приїжджати на СТО, коли мені заманеться. І щоразу переконувалася, що Андрій не приховував від мене нічого. На роботі справді не було нікого зайвого, а мої ревнощі виявилися лише плодом власних страхів і психологічної травми.

В День Святого Валентина ми з Андрієм обмінялись валентинками, і він подарував мені великий букет червоних троянд.Я влаштувала у нього вдома вечерю при свічках. В ту ніч, я написала трагічну розповідь "Згубна пристрасть", прототипами головних героїв стали я і Андрій. В реальності в мене не було коханця, але, чомусь, мені здавалося, що як би я вийшла заміж років у 16 - 20, я була б з тих жінок, які створюють видимість щасливого шлюбу, але самі підгулюють... До речі, коли, я передивилась фільм "Ніагара" ( 1953 року, з Мерилін Монро) мені сюжет, чимось нагадав мою розповідь, але до створення розповіді я ніколи не бачила цей фільм.

На Новий 2014 рік Андрій подарував мені шубу з темно- коричневої норки та повіз мене знайомитися зі своїми батьками, які жили в іншому місті.

Сергій Львович та Галина Григорівна прийняли мене дуже тепло. Коли ми з Андрієм вийшли з машини, вони спочатку обійняли сина, бо давно його не бачили. Потім обійняли й мене, поцілували та для годиться запитали, як мене звати. Насправді вони давно знали моє ім'я, адже Андрій багато про мене розповідав.

Галина Григорівна виглядала дуже доглянутою та елегантною жінкою. Андрій успадкував її зовнішність: у рисах його обличчя добре проглядалося грузинське коріння.

Коли ми зайшли до будинку, господиня накрила святковий стіл. За знайомство ми випили справжнього вірменського коньяку, який їй привезла знайома з Вірменії. Напій мав незвичайний смак: у ньому добре відчувалися шоколадні нотки, хоча сам він був досить міцним. Уже після першої чарки я відчула що п'янію.

Галина Григорівна була дуже господарською людиною й прагнула, щоб усе було ідеально. Я ж тоді практично не вміла готувати. Коли ми з Андрієм почали жити разом, я намагалася навчитися, але одного разу випадково перекинула на ноги каструлю з окропом. Від сильного болю в мене стався больовий шок. Після цього, через нервове потрясіння, моє волосся дуже швидко посивіло, і я почала зафарбовувати сивину в синювато-чорний колір. Андрій тоді дуже допомагав мені й доглядав за мною під час одужання.

Під час вечері Галина Григорівна із захопленням розповідала про свої улюблені страви, а потім поцікавилася:

— Юлечко, а що ти любиш готувати?

Я чесно відповіла:

— Я взагалі не готую.

Вона здивовано подивилася на мене.

— Чому?

— Бо в мене руки ростуть не з плечей.

Після цих слів усі ледь не впали від сміху. Але моя щира відповідь без прикрас остаточно зняла всі питання щодо моїх кулінарних талантів.

14 січня 2014 року, Андрій запропонував почати жити разом. Він винаймав неподалік двоповерховий котедж, і я переїхала до нього. Ми вирішили влаштувати вдома романтичну вечерю при свічках. Андрій залишив мені гроші та попросив купити в супермаркеті готові страви, щось собі. Саме так я і зробила: але спочатку, пішла до ЦУМа і купила собі нову сукню чорну з атласу на який був білий комірець, в них якої прикрашало чорне мереживо, в потім пішла до супермаркету, і купила готові страви.