Страница 17

Увечері я вдягнула ту саму нову чорну атласну сукню з білим комірцем. Вона була літньою, але мені дуже хотілося вдягнути її саме того вечора. Поки чекала на Андрія, мені раптом спала на думку дивна думка: а чи потрібно мені продовжувати ці стосунки?

З його батьками та сином у мене склалися чудові взаємини. Особливо я потоваришувала з молодшим Андрієм. У наших стосунках начебто теж усе було добре. Але я відчувала, що чогось бракує.

Саме тоді я усвідомила, що втратила до Андрія той інтерес, який був на початку. Я зрозуміла, що нас зблизили мої внутрішні травми та переживання. Несвідомо я обрала його через сильні емоції та пристрасть, а не через справжнє глибоке кохання.

З роками я зрозуміла одну важливу річ: кохання й пристрасть — це не одне й те саме. Коли люди справді кохають одне одного, стосунки зазвичай розвиваються поступово, спокійно й природно. Там немає драм, сварок і виснажливих з'ясувань стосунків. Якщо трапляються непорозуміння, люди не сваряться, а домовляються.

У дитинстві мені здавалося, що спокійні стосунки моїх бабусі та дідуся надто нудні. По телевізору постійно показували серіали та фільми про бурхливі романи, де закохані долають безліч перешкод, сваряться, миряться і зрештою залишаються разом. Після таких історій мені здавалося, що саме так і повинно виглядати справжнє кохання. Але я жорстоко помилялась! Справжні стосунки повинні бути тихими, надійними й спокійними. Саме такими були стосунки моїх бабусі та дідуся. А ще мені дуже подобалася модель сім'ї тітки Віри та її чоловіка. Їхні взаємини були майже такими самими, тільки вони ще й разом займалися спільним бізнесом. Моя ж бабуся не працювала: дідусь забезпечував родину, а вона створювала затишок удома. Для арабських жінок її покоління це було цілком природним способом життя.

Коли Андрій повернувся додому, я запалила свічки, увімкнула тихий джаз і ми сіли вечеряти. Під час вечері він простягнув мені оксамитову коробочку у формі білого лебедя. Я відкрила її й побачила каблучку з червоного золота з трьома смарагдами. Андрій зробив мені пропозицію руки й серця. Каблучка мені дуже сподобалася. Але щодо шлюбу я вже не була впевнена. Якщо я втратила до нього інтерес, то який сенс було говорити про заміжжя?

Тому я відповіла:

— Ми й так живемо разом. Штамп у паспорті все одно нічого не змінює.

Після невеликої паузи Андрій запитав:

— Ми можемо вважати цей день днем наших заручин?

— Так, — відповіла я.

Період заручин завжди здавався мені найкращим етапом стосунків. Уже існує певний статус і визначеність, але немає тієї внутрішньої напруги, яку викликала в мене сама думка про офіційний шлюб.

Щоразу, коли я починала серйозно думати про одруження, мене охоплював незрозумілий страх. По тілу пробігало тремтіння, а руки починали тремтіти так, ніби організм намагався попередити мене про щось важливе.

14 лютого 2014 року, у День святого Валентина, Андрій зробив мені особливий подарунок. Того дня він подарував мені ожерелье з чорних перлин із срібною застібкою, виготовлене на замовлення спеціально для мене. Це були добуті морські чорні перлини ( зараз всі перли, які продаються у ювелірних салонах культивовані, вони відрізняються від добутих тим, що добуті трохи важкіші ніж культивовані). Прикрасу він вручив у розкішній оксамитовій червоній коробочці у формі морської мушлі. Коли я відкрила коробочку, всередині лежало елегантне намисто. Чорні перлини мали благородний блиск і виглядали дуже вишукано. Було видно, що Андрій обирав подарунок з особливою увагою та хотів зробити мені приємність. Цей подарунок став для мене несподіванкою. Незважаючи на всі мої внутрішні сумніви щодо майбутнього наших стосунків, я щиро оцінила його турботу, увагу та бажання подарувати мені щось справді особливе на День закоханих.Ожерелье ще довго нагадувало мені про той вечір, коли Андрій простягнув мені червону оксамитову коробочку у формі мушлі, а всередині на мене чекала прикраса, створена спеціально для мене. На День Святого Валентина Андрій повів мене у ресторан: я вдягла червону вечірню сукню, розшиту бісером та пайетками, білі кружевні перчатки, шубу з темно- коричневої норки та ожерелье з чорних перлів. Ми повечеряли, Андрій мене сформував ( пізніше, я змонтувала наше з ним фото: моє в цей день, а фото Андрія, з іншим його фото, тому що були розбіжності у наших спільних фото в День Святого Валентина. На деяких фото я собі не подобалась, а на тих що мені сподобались, Андрій не подобався сам собі. Тому я видалила всі фото, залишивши тільки ту, на якій я сама собі подобалась... )

Після цього Андрій повіз мене знайомитися зі своєю двоюрідною сестрою Аліною, яка вже багато років жила в Москві. До речі, Аліна була дуже схожа на Галину Григоровну зовні, не я у племінниця, а як рідна дочка.. Після того, як свого часу, мене зустріли в московських театральних вишах, коли я намагалася вступити, у мене залишилося дуже негативне ставлення до цього міста. Москва викликала в мене неприємні спогади, я зненавиділа це місто, після того як там зі мною обійшлись! Тому я хотіла якнайшвидше повернутися до Харкова, незважаючи на теплий прийом і добрі стосунки з Аліною. Мені імпонувало спілкування з Аліною, вона була справжньою сильною жінкою, про таких кажуть: "Створила себе сама" ( пізніше, вже у 2026 році, про мене також так говорили, але я ніколи не створювала себе сама, я лише підкреслила в собі те, що було створено в мені природою. Тобто між зовнішній вигляд Femme Fatale ( вона ж Жінка - Вамп) сочітався з моїм внутрішнім станом та характером, я - жінка з породи Ліліт, і я цим пишалась, не дивлячись на те, що не всім це подобалось, але до думки інших людей я ставлюсь байдуже. Якщо мені цікавила чиясь думка, я про це запитувала, в в інших випадках...)

Уже влітку того ж року Андрій повіз мене до Тули знайомитися зі своїм двоюрідним братом Олександром, який також багато років жив там...

Поки ми були з Андрієм разом, я майже перестала грати на гітарі. Не тому, що Андрій був проти. Навпаки, він постійно всім розповідав, яка я талановита, найгарніша й особлива. Але з часом я почала помічати, що він більше пишається мною як певним досягненням, ніж цікавиться моїм внутрішнім світом!

Мені також більше не хотілося займатися східними танцями, які раніше приносили мені стільки радості.

Я продовжувала ревнувати Андрія без жодних реальних підстав. Проте згодом зрозуміла, що причина була зовсім не в ревнощах. Насправді я вже шукала привід завершити ці стосунки! Сильно мені не подобалось, що Андрій не мав вищої освіти, в мене складалось враження, що ментально він застряг у 90-х, був не інтелігентним. Ми були людьми різного кола. То ж, тепер, мені довелося визнати, що бабуся та дядя Нікос правильно мені говорили: Саїд для мене хороша партія. Але було вже пізно...

Головна проблема полягала в тому, що у нас не було спільних тем для розмов. Наші інтереси, погляди на життя та захоплення виявилися дуже різними. Андрія нічого не цікавить, окрім футболу та спортивних новин. Я ж жила творчістю, літературою, музикою, театром і власними роздумами про життя. Андрій приучний до порядку, а мені подобається творчий безпорядок. Він хотів бачити в мені домогосподарку, а я намагалась реалізувати себе у професії, часто ходивши до кожного театру Харкова та цікавилась, чи не потрібні їм драматурги та актриси, також іноді мене запрошували на зйомки як модель

Одного разу я попросила у Андрія гроші на басму для волосся.

— Мені подобається біле волосся, — відповів він. Я сприйняла це як натяк на те, що мені варто змінити зовнішність. Але я ніколи не прагнула підлаштовуватися під чужі вподобання! Від природи в мене чорне волосся, і цей колір мені подобається. Я не збиралася змінювати ні себе, ні свій стиль заради чиїхось уподобань. Тоді я вирішила провчити Андрія. Я купила звичайну чорну басму для себе, а також білу фарбу для волосся. Коли Андрій повернувся з роботи, я сказала йому, що в мене залишилося трохи засобу для догляду за волоссям.