Страница 22

Крім того, Артур домовився з родичами про викуп двокімнатної квартири в Тель-Авіві. Його метою було придбати та облаштувати житло, щоб у майбутньому ми могли жити там разом.

Що ж до різниці в національності та релігії, він просив мене не надавати цьому надмірного значення.Спочатку Артур переїхав до Єрусалима, де жив його брат Давид. Там він певний час працював психологом із військовими. Проте згодом зрозумів, що більше до душі йому Тель-Авів, і перебрався туди. За словами Артура, люди по різні боки конфлікту мислять значно складніше, ніж це часто показують у новинах, тому не варто переносити політичні чи міжнаціональні суперечності на особисті стосунки. І в цьому питанні я була з ним повністю згодна.

Звичайно, двокімнатна квартира в Тель-Авіві — це було чудово. Але я також мріяла, щоб у нас з Артуром був невеликий, затишний заміський будиночок із каміном — наш власний куточок, куди ми могли б приїжджати на вихідні й відпочивати від усього світу. Мені завжди подобалися інтер'єри в готичному стилі. Вони одночасно здавалися мені красивими й трохи моторошними. Будинок тітки Шури в Радушному був оформлений у типовому радянському стилі. Квартира дідуся й бабусі в Ялті спочатку була облаштована в грецькому стилі, а коли мені виповнилося десять років, дядько Нікос допоміг зробити ремонт, і інтер'єр змінили на арабський, вони змінили стиль саме в той період, коли я відпочивала з мамою в Ялті, а потім ще місяць жила з нею в Кривому Розі під час літніх канікул... Згодом, переїжджаючи з однієї орендованої квартири до іншої, я бачила найрізноманітніші інтер'єри: із фотошпалерами, які були модними у дев'яностих, з євроремонтами двотисячних років. Але готичного стилю мені не траплялося ніколи. Я розглядала фотографії в інтернеті й мріяла, що колись матиму власне житло та облаштую його саме так. Та одного разу, розмірковуючи про наш майбутній заміський будинок з Артуром, я раптом зрозуміла, що більше не хочу готику. Мені захотілося стилю прованс. Він не асоціювався з розкішшю чи багатством, зате був теплим, світлим і по-справжньому затишним. Артур обіцяв, що після того, як викупить квартиру, почне відкладати гроші й на заміський будиночок. Він теж мріяв про власний простір. У тому самому будинку, де знаходилася наша майбутня квартира, жила його сестра Міріам зі своєю родиною. Звісно, ми часто ходили б одне до одного в гості. Але ми з Артуром обоє були інтровертами. Тому нам хотілося мати місце, де можна було б усамітнитися, побути лише вдвох і хоча б ненадовго сховатися від усього світу.

Також мені зателефонувала Галина Григорівна і повідомила неприємну новину: Андрія заарештували. Як виявилося, його давній «друг», з яким вони ще з дев'яностих років займалися своїм «неофіційним» бізнесом і якому Андрій повністю довіряв, підставив його та привласнив собі бізнес СТО! Після того, що сталося, Андрій-молодший приїхав до Харкова. Він намагався розібратися в ситуації та навіть хотів переоформити СТО на себе, щоб зберегти справу батька. Проте замість конструктивної розмови він почув лише погрози! З цілком зрозумілих причин Андрій-молодший не захотів втягуватися в цей конфлікт і вирішив не ризикувати. Ситуація виглядала надто небезпечною, а можливі наслідки були непередбачуваними.Після цього він повернувся до свого життя, а історія зі СТО фактично залишилася в руках тих людей, які взяли її під свій контроль.

Проте навіть після арешту Андрій не зник із мого життя остаточно. Він продовжував мені телефонувати, причому іноді навіть через відеозв'язок, перебуваючи безпосередньо в камері. У тих колах Андрій був далеко не пересічною людиною і користувався певними привілеями... Під час наших розмов він тримався впевнено, ніби нічого особливого не сталося. Він і далі цікавився моїм життям. Але після всього, що сталося, я ще більше переконалася у правильності свого рішення розірвати наші стосунки. Мені було шкода Андрія по-людськи. Попри всі наші конфлікти, я не бажала йому ні в'язниці, ні проблем. Тим більше, я розуміла, що його значною мірою підвела людина, якій він довіряв багато років. Проте я також розуміла й інше: якби ми залишилися разом, усі ці події неминуче торкнулися б і мене. Саме тому, слухаючи його дзвінки, я щоразу переконувалася, що свого часу зробила правильний вибір.

14 лютого 2020 року, у День святого Валентина, Артур прилетів з Ізраїлю до Харкова. Він надіслав за мною таксі. Коли ми зустрілися, Артур вручив мені велику святково запаковану коробку, прикрашену красивим бантом. Потім сказав, що хоче заселитися до готелю та трохи відпочити після перельоту. На вечір у нас уже був заброньований столик у ресторані, і він попросив мене вдягнути те, що знаходиться в коробці. Я поїхала додому й відкрила подарунок. Усередині виявилася шуба з бобрового хутра красивого кольору «кориця» з коміром і манжетами з норки такого ж відтінку. Увечері я вдягнула цю шубу та червону кашемірову сукню. Артур заїхав за мною на таксі й повіз до ресторану «Метрополь», де ми святкували День закоханих. Того ж вечора ми остаточно визначилися з датою весілля — 21 січня 2021 року. Артур хотів, щоб ми спочатку офіційно зареєстрували шлюб в Україні та розпочали оформлення документів для мого переїзду до Ізраїлю як його дружини.