Страница 17

— Я до вас у справі. Ви служите в архіві Старкомгоспу?

Спина дідкові зарухалась і вигнулась — на знак згоди.

— А перед тим служили в житловідділі?

— Я скрізь служив, — сказав старий весело.

— Навіть в канцелярії градоначальства?

При цьому Остап граціозно посміхнувся. Спина дідка довго гадючилась і нарешті зупинилась у положенні, яке свідчило, що служба в градоначальстві — діло давнє і що все держати в пам'яті річ абсолютно неможлива.

— А дозвольте все-таки довідатись, чим зобов'язаний? — запитав хазяїн, з цікавістю дивлячись на гостя.

— Дозволю, — одказав гість, — Я — Вороб'янінова син.

— Це якого ж? Предводителя?

— Його.

— А він що, живий?

— Помер, громадянине Коробейников. Спочив.

— Так, — без особливої жури промовив старий, — сумна подія. Але ж, здається, у нього дітей не було?

— Не було, — люб'язно потвердив Остап.

— Як це ж?..

— Нічого. Я від морганатичного шлюбу.

— Чи не Олени Станіславівни синок будете?

— Еге ж. Її.

— А як її здоров'я?

— Маман давно в могилі.

— Так, так, ой, як сумно!

І довго ще старий дивився з сльозами співчуття на Остапа, хоч не далі як сьогодні бачив Олену Станіславівну на базарі, коло м'ясних яток.

— Усі помирають, — сказав він. — А все-таки дозволите узнати, в якій справі, шановний, пробачте, не знаю вашого імені…

— Вольдемар, — швидко повідомив Остап.

— Володимир Іполитович? Дуже добре. Так, Я вас слухаю, Володимире Іполитовичу.

Дідок присів до столу, застеленого цератою у візерунках, і зазирнув у самі очі Остапові.

Остап добірними словами висловив свій родинний сум. Він дуже шкодує, що вдерся так пізно до житла вельмиповажного архіваріуса і завдав йому клопоту своїм візитом, але сподівається, що вельмиповажний архіваріус пробачить йому, коли дізнається, яке почуття змусило його до цього.

— Я хотів би, — з невимовною синівською любов'ю закінчив Остап, — найти що-небудь із меблів свого батька, щоб зберегти про нього пам'ять. Чи не знаєте ви, кому передано меблі з дому мого папа?

— Складна справа, — відказав старий, подумавши, — це тільки багатій людині під силу… А ваша, пробачте, яка професія?

— Вільна професія. Власна м'ясохолодобойня на артільних засадах у Самарі.

Старий із сумнівом глянув на зелений реквізит молодого Вороб'янінова, але не заперечував.

«Моторний молодик», — подумав він.

Остап, який на той час закінчив свої спостереження над Коробейниковим, вирішив, що «дідок — типова сволота».