Страница 42

— Але ж сьогодні субота. Читач чекає на недільний відділ. У мене відповіді на задачі, у мене чудовий етюд Неунивака, у мене, нарешті..

— Гаразд. Скільки ви хочете?

— Не менш як сто п'ятдесят.

— Гаразд. Якщо є відповіді на задачі, дамо шістдесят рядків.

Маестро пробував був вимолити ще рядків тридцять, хоч би на етюд Неунивака (чудова індійська партія Тратаковер — Боголюбов лежала у дього уже понад місяць), але його одтиснули.

Прийшов репортер Персицький.

— Треба давати враження з пленуму? — запитав він дуже тихо.

— Звичайно! — закричав секретар. — Адже позавчора ще говорили.

— Пленум є, — сказав Персицький ще тихше, — і два рисунки, але вони не дають мені місця.

— Як так не дають? З ким ви говорили? Що вони, з глузду з'їхали?

Секретар побіг лаятись. За ним, інтригуючи на ходу, крокував Персицький, а ще позаду біг співробітник з відділу об'яв.

— У нас секарівська рідина! — кричав він сумним голосом.

За ним плентався завгосп, тягнучи за собою куплений для редактора на аукціоні м'який стілець.

— Рідина на вівторок. Сьогодні публікуємо наші додатки!

— Багато ви будете мати з ваших безплатних об'яв, а за рідину вже заплачено гроші.

— Гаразд, у нічній редакції з'ясуємо. Здайте об'яву Паші. Вона зараз їде в нічну.

Секретар сів читати передовицю. Його зараз же одірвали від цієї принадної праці. Прийшов художник.

— Ага, — сказав секретар, — дуже добре. Є тема для карикатури в зв'язку з останніми телеграмами з Німеччини.

— Я думаю так, — промовив художник. — Сталевий Шолом і загальне становище Німеччини.

— Гаразд. То ви як-небудь скомбінуйте, а потім мені покажете.

Художник пішов у свій відділ. Він узяв квадратик ватманського паперу і накидав олівцем худого пса. На псячу голову він надів німецьку каску із списом. А потім почав робити написи. На тулубі тварини він написав друкованими літерами слово «Німеччина», на закрученому хвості — «Данцігський коридор», на щелепі — «Мрії про реванш», на ошийнику — «План Дауеса» і на висолопленому язику — «Штреземан». Перед собакою художник поставив Пуаккаре із шматком м'яса у руці. На м'ясі художник теж замислив зробити напис, але шматок був малий, і напис не вміщався. Людина, менш дотепна, ніж газетний карикатурист, розгубилася б, але художник, не задумуючись, домалював до м'яса подобу рецепта, прив'язаного до шийки пляшки, і вже на ньому написав крихітними літерами: «Французькі пропозиції про гарантії безпеки». Щоб Пуанкаре не сплутали з яким-небудь іншим державним діячем, художник на животі йому написав: «Пуанкаре». Рисунок був готовий.

На столах художнього відділу лежали іноземні журнали, великі ножиці, баночки з тушшю і білилами. На підлозі валялись обрізки фотографій: чиєсь плече, чиїсь ноги і шматочки пейзажу.

Чоловік п'ять художників шкребли фотографії лезами «Жилет», підсвітлюючи їх; надавали знімкам виразності, підфарбовуючи їх тушшю і білилами, і ставили на зворотній стороні напис і розмір: 33/4 квадрата, 2 колонки і так далі — вказівки, потрібні для цинкографії.

У кімнаті редактора сиділа іноземна делегація. Редакційний перекладач дивився в бистромовний рот іноземця і, звертаючись до редактора, говорив:

— Товариш Арно хоче довідатись…

Йшлося про структуру радянської газети. Поки перекладач пояснював редакторові, про що хотів би довідатися товариш Арно, сам Арно, в бархатних велосипедних штанах, і всі інші іноземці з цікавістю дивились на червону ручку з пером № 86, поставлену в кутку кімнати. Перо мало не торкалося стелі, а ручка з своїй широкій частині була завтовшки з тулуб середньої людини. Цією ручкою можна було б писати: перо було найсправжшсіньке, хоча і більше за найбільшу щуку.

— Ого-го! — сміялись іноземці. — Колосаль! Це перо подарував редакції з'їзд робкорів. Редактор, сидячи на вороб'яніновскому стільці, усміхався і, швидко киваючи головою то на ручку, то на гостей, весело давав пояснення.

Галас у секретаріаті не вгавав. Персицький приніс статтю Семашка, і секретар негайно викреслив з макета третьої шпальти шаховий відділ. Маестро Судейкін уже не боровся за прекрасний етюд Неунивака. Він намагався зберегти бодай розв'язання задач. Після боротьби, що своїм напруженням була вища за боротьбу його з Ласкером на сен-себастіанському турнірі, маестро одвоював собі куточок коштом «Суду і побуту».

Семашка здали до набору. Секретар знову заглибився в передовицю. Прочитати її секретар вирішив будь-що-будь, з суто спортивного інтересу.