Страница 52

Коли всі перепустки були видані і в фойє зменшили світло, Яків Менелайович згадав: ці чисті очі, цей певний погляд він бачив у Таганській тюрмі 1922 року, коли і сам сидів там через дріб'язкову справу.

З одинадцятого ряду, де сиділи концесіонери, залунав сміх. Остапові сподобався музичний вступ, виконаний оркестрантами на пляшках, кухлях Есмарха, саксофонах і великих полкових барабанах. Свиснула флейта, і завіса, війнувши прохолодою, розступилась.

На велике здивування Вороб'янінова, що звик, до класичної інтерпретації «Одруження», Подколесіна на сцені не було. Понишпоривши очима, Іполит Матвійович побачив фанерні, що звисали із стелі, прямокутники, пофарбовані в основні кольори сонячного спектру. Ні дверей, ні синіх серпанкових вікон не було. Під різнокольоровими прямокутниками танцювали дамочки у великих вирізаних з чорного картону капелюшках. Пляшкові стогони викликали на сцену Подколесіна, який врізався в юрбу верхи на Степані. Подколесін був убраний у камергерський мундир. Розігнавши дамочок словами, про які в п'єсі ні натяку, Подколесін загаласував:

— Степа-ане!

Водночас він стрибнув набік і завмер у важкій позі. Кухлі Есмарха загриміли.

— Степа-а-ане! — повторив Подколесін, роблячи новий стрибок.

Але що Степан, одягнений у барсову шкуру, стоявши тут же, не озивався, Подколесін трагічно спитав:

— Чого ж ти мовчиш, як Ліга націй?

— Очевидно, я Чемберлена злякався, — одказав Степан, почухуючи шкуру.

Відчувалося, що Степан одсуне на задній план Подколесіна і стане головним персонажем сучасної п'єси.

— Ну що, шиє кравець сюртук?

Стрибок. Удар по кухлях Есмарха. Степан із зусиллям зробив стойку на руках і в такій позі відповів:

— Шиє!

Оркестр зіграв попурі з «Чіо-чіо-сан». Весь цей час Степан стояв на руках. Обличчя йому залило краскою.

— А що, — запитав Подколесін, — чи не питав кравець, навіщо, мовляв, панові таке добротне сукно?

Степан, що на той час сидів уже в оркестрі і обіймав диригента, одказав:

— Ні, не питав. Хіба він депутат англійського парламенту?

— А чи не питав кравець, чи не хоче, мовляв, пан одружитися?

— Кравець питав, чи не хоче, мовляв, пан платити аліменти.

Після цього світло погасло, і публіка затупотіла ногами. Тупотіла вона доти, доки зі сцени не почувся голос Подколесіна:

— Громадяни! Не хвилюйтесь! Світло погасили навмисне — цього вимагає п'єса. Цього потребує речове оформлення.

Публіка підкорилася. Світло так і не засвітилося до кінця акту. У цілковитій темряві гриміли барабани. З ліхтарями прийшов загін військових у формі готельних швейцарів. Потім, як видно — на верблюді, приїхав Кочкарьов. Судити про все це можна було з такого діалогу:

— Ху, як ти мене налякав! А ще верблюдом приїхав!

— Ах, ти помітив, незважаючи на темряву?! Я хотів подарувати тобі солодке вер-блюдо!

Під час антракту концесіонери прочитали афішу:

ОДРУЖЕННЯ

Текст — М. В. Гоголя

Вірші — М. Шершеляфамова

Літмонтаж — І. Антиохійського

Музичний супровід — X. Іванова

Автор вистави — Мик. Сєстрін

Речове оформлення — Симбієвич-Синдієвич. Світло — Платон Плащук. Звукові оформлення — Галкіна, Палкіна, Малкіна, Чалкіна і Залкінда. Грим — майстерні КРУЛТ. Перуки — Хома Качура. Меблі — деревних майстерень Фортінбраса при Умслопогасі ім. Валтасара. Інструктор акробатики — Жоржетта Тираспольських. Гідравлічний прес — під керуванням монтера Мечникова.