Страница 53

— Безенчук! — сказав він страшенно здивований. — Ти як сюди потрапив?

Безенчук зняв картуз і радісно остовпів.

— Пане Вороб'янінов, — закричав він. — Шанування дорогому гостеві!

— Ну, як справи?

— Кепські справи, — одказав трунних справ майстер.

— Чому так?

— Клієнта шукаю. Не йде клієнт.

— «Німфа» перебиває?

— Куди їй! Хіба вона мені переб'є? Ніхто не мре. Після вашої тещеньки один тільки «П'єр і Костянтин» перекинувся.

— Та що ти кажеш? Невже помер?

— Перекинувся, Іполите Матвійовичу. На посту своїм перекинувся. Голив аптекаря нашого Леопольда і перекинувся. Люди казали — стався розрив нутра, а я так гадаю, що небіжчик від цього аптекаря ліками надихався і не видержав.

— Ай-яй-яй, — бурмотів Іполит Матвійович, — ай-яй-яй! Ну, що ж, то це ти його і поховав?

— Я і поховав. А кому ще? Хіба «Німфа», туди її в гойдалку, китицю дає?

— Переміг, значить.

— Переміг. Тільки били мене потім. Мало серце мені не вибили. Міліція оборонила. Два дні лежав, спиртом лікувався.

— Розтирав себе?

— Нам розтиратися нема чого.

— А сюди тебе чого принесло?

— Товар привіз.

— Який же товар?

— Свій товар. Провідник знайомий допоміг провезти дурно в поштовому вагоні. По знайомству.

Іполит Матвійович тільки тепер помітив, що оддалік Безенчука на землі стояв стос домовин. Які були з китицями, які — так. Одну з них Іполит Матвійович швидко пізнав. Це була велика дубова і запорошена домовина з безенчуківської вітрини.

— Вісім штук, — сказав Безенчук самовдоволено, — одна до одної. Як огірочки.

— А кому тут твій товар потрібен? Тут своїх майстрів досить.

— А гриб?

— Який гриб?

— Епідемія. Мені Прусіс сказав, що в Москві гриб лютує, що ховати людей ні в чому. Весь матеріал перевели. От я і вирішив справи поправити.

Остап, що з цікавістю слухав од слова до слова, встряв у розмову:

— Слухай ти, папаня, це в Парижі грип лютує.

— У Парижі?

— Ото-то. Їдь до Парижа. Там підмолотиш! Правда, будуть деякі труднощі з візою, але ти, папаня, не журись. Якщо Бріан тебе полюбить, ти заживеш непогано: влаштуєшся лейб-трунарем при паризькому муніципалітеті. А тут і своїх трунарів досить.

Безенчук дико озирнувся. Справді, на майдані, незважаючи на запевнення Прусіса, трупи не валялись, люди бадьоро держались на ногах, і дехто з них навіть сміявся.

Поїзд давно вже повіз і концесіонерів, і театр Колумба, і іншу публіку, а Безенчук усе ще очманіло стояв над своїми домовинами. У навислих сутінках очі його горіли жовтим незгасним вогнем.