Страница 54

— Що ви, Миколо Костянтиновичу! Актори до ритму звикли.

Тут зчинився новий галас. П'ятірка пронюхала, що всі чотири стільці автор вистави потяг до своєї каюти.

— Так, так, — говорила п'ятірка з іронією, — то ми повинні будем репетирувати, сидячи на койках, а на чотирьох стільцях сидітиме Микола Костянтинович із своєю дружиною Густою, яка нічого спільного з нашим колективом не має! Може, й ми хочемо мати під час подорожі своїх жінок!

З берега на тиражний пароплав люто дивився великий комбінатор.

Новий вибух криків долинув до вух концесіонерів.

— Чому ж ви мені раніш не сказали?! — кричав член комісії.

— Звідки ж я міг знати, що він захворіє.

— Це чортзна-що! Тоді їдьте до Працмису[6] і вимагайте, щоб нам екстрено відрядили художника.

— Куди ж я поїду? Уже шоста година. Працмис давно закритий. Та й пароплав через півгодини йде.

— Тоді будете самі малювати. Якщо ви взяли на себе відповідальність за оздоблення пароплава, будь ласка, віддувайтесь як хчете.

Остап уже біг східцями, розштовхуючи ліктями крючників, панночок і просто цікавих. На вході його затримали:

— Перепустку!

— Товаришу! — закричав Бендер. — Ви! Ви! Товстенький! Котрому художник потрібен!

Через п'ять хвилин великий комбінатор сидів у білій каюті товстенького завідувача господарства плавучого тиражу і домовлявся про умови роботи.

— Отже, товаришу, — говорив товстунець, — нам од вас потрібно от що: зробити художні плакати, написи і закінчити транспарант. Наш художник почав його робити і захворів. Ми його залишили тут у лікарні. Ну, і, звичайно, загальний догляд за художньою частиною. Можете ви це взяти на себе? До того ж попереджаю — роботи багато.

— Так, я можу це взяти на себе. Мені доводилося виконувати таку роботу.

— І ви можете зараз же з нами їхати?

— Це буде важкувато, але я постараюсь.

Велика і важка гора спала з плечей завідувача господарства. Відчуваючи дитячу легкість, товстунець дивився на нового художника променистим поглядом.

— Ваші умови? — запитав зухвало Остап. — Майте на увазі, я не похоронна контора.

— Умови відрядні. За розцінками Працмису.

— Остап поморщився, що нелегко було йому зробити.

— Але, крім того, ще безплатний стіл, — поквапно додав товстунець, — і окрема каюта.

— Ну, гаразд, — сказав Остап зітхнувши, — згода. Але зо мною ще хлопчик, асистент.

— От про хлопця нічого я не знаю. На хлопця кредиту нема. Своїм коштом — будь ласка. Хай живе у вашій каюті.

— Ну, нехай по-вашому. Хлопчик у мене моторний. Звик до спартанських умов.

Остап дістав перепустку на себе і на моторного хлопчика, поклав у кишеню ключ од каюти і вийшов на гарячу палубу. Він відчував чимале задоволення від доторку до ключа. Це трапилось уперше на його бурхливому віку. Ключ і квартира були. Не було тільки грошей. Але вони лежали тут же, поряд, у стільцях. Великий комбінатор, заклавши руки в кишені, гуляв вздовж борта, не помічаючи на березі постаті Вороб'янінова.