Страница 6

Ручкання, що його годі розірвати.

ПТАШКА БОЖА

«Птичка божия не знает

Ни заботы, ни труда,

Хлопотливо не свивает

Долголетнего гнезда».

Зі старої дитячої читанки.

Пташку, що про неї мовитимемо далі, не можна уявляти собі так: барвисті крильця, чепурний дзьобик, веселе щебетання десь на дереві в гайочку від сходу до заходу сонця. Наша пташка — це тільки фігуральний вислів. Різницю між першою і другим треба розуміти.

Тоді — чому пташка?

Це, звісно, не легко зрозуміти, якщо не взяти якусь таку пташку (фігуральну) й не поставити її перед ясні очі читачеві. В цьому тим більша потреба є, що отаких фігуральних пташок чимало. Вони — без усякого пір’я, навпаки — в гарно пошитих штанях і піджаках, й на ногах у них не кігті, а черевички шиммі.

Ото й усієї різниці.

А далі пішла сама схожість:

«... не знает ни заботы, ни труда,

Хлопотливо не свивает

Долголетнего гнезда».

Тов. Колонтай для ніжної характеристики тих, кого ми звемо пташкою божою, вживає иншого образу:

— Бджілки трудові.

Та ми з тов. Колонтай не погоджуємось: бджілки трудові є створіння безстатеві, безпритульних вони не плодять, і ні окремим індивідуумам, ні цілому суспільству шкоди не завдають.

Так ось — про пташку божу.

Шура Буржин не сидить на місці. Така в нього служба: скажімо, цукротрестівський агент у справі доручень. Сьогодні він у Маріуполі вантажить цукор, завтра в Дніпропетровському здає звіт, післязавтра в Кривому Розі приймає встаткування для цукроварні, далі — в Харкові: там справ чимало. А потім... Та хіба-ж мало є міст на Україні. Що-ж їх перераховувати? Не географію-ж; пишемо, а про пташку божу — Шуру Буржина розповідаємо.

Ось Шура в Маріуполі. Трудовий день у порту закінчився, справу з навантаженням цукру на сьогодні припинили. І якщо ввечері Шура сидить на березі моря, відпочиваючи, то за це його ніхто не осудить.

Але Шура сидить не сам: поруч з ним — дівчина Льоля. А Шура перед нею («птичка божия») співає:

— Дорога моя! Та я-ж тебе над усе кохаю. Будь моя! Не хочеш так, — у Загс’і запишемось. Ось тобі моя книжка, коли не віриш. Дивись: я не жонатий, вільний.

Якщо не слова, то книжка — документ Шури Буржина — Льолю переконала. Шура, говоривши пізніше Льолі в хвилини захоплення — «ти моя», вже констатував цим певний і безперечний факт. А коли Шура скінчив справу в Маріуполі й повертався до Дніпропетровського, то разом з ним туди поїхала й Льоля, ліквідувавши дома всі свої справи й «відтряхнувши» зі своїх лодочок увесь маріупільський порох.