Страница 8

ТЕЛЕФОН

До Виконкому сторожем Мешелика взяли...

Старанно дід почав сторожувати:

З столів папери позмітав,

Ганчіркою ізмив столи,

Підмів — і вклався спати.

Коли це: — «дзень-дзелень!..»

(— А щоб тебе скрутило!

Чи це ще спать не час,

Нечистая ти сило?)

Мешелик з лави — скік!

І в телефонну будку рік:

— Чи день, чи ніч, чи літо, чи зима,

Тобі, дзвонарику, пори нема!

Чи ці дзвінки, як і чумацькі казани,

Що в них і день, і ніч дзвони собі й дзвони;

У волости нікого вже нема.

Та нащо-ж калатати?!

І він уклався знову спати

На тверду лаву...

Але дзвонар ловив, як видно, ґави,

Що дідового слова не дочув

Та й знов крутнув:

«А, діду, дзень-дзелень!...»

(— А руки-б тобі в корч. А, келеп тобі в пень!

Дзвонить його нечиста сила пхає...)

— Товаришу який! Чи може — господин,

У волости, їй-бо, нікого вже немає —

На що-ж на зло крутить?..

(Не сукин-же ти син?)

І знов дідок посунув ноги

Під сірячину вбогу...

Але він спокою не мав;

«Дзвонар» — вже втретє калатав:

«А дзень, діду, дзелень,

— Який сьогодні день?...»

Тепер Мешелик не кричав,

Він без гарячки встав,

Ганчірку мокру взяв

І на дзвінки поклав...

— Тепер, крути, гони,

Дзвони тепер, дзвони...

Пішов і ліг.

Те писар підстеріг!

І зняв на другий день Мешелика на сміх...

Але свобідно-б міг

Замість глумити,

Старого діда научити,

Як в телефон той говорить:

Куди кричать, а що крутить...