Страница 11

Приїхав. Куди-ж його? Ну, звичайно, передусім до сельбуду!

Стрів дядька Максима в сельбуді Ігнатій Васильович. Стрів дуже привітно, навіть сісти попросив і цигарку запропонував. (На жаль дядько Максим тютюном не «занімався»).

Вислухав дядька Максима Ігнатій Васильович уважно, встромив у ручку нове блискуче перо і... заскрипіло воно!..

Ну й писав же Ігнатій Васильович!

Оце правою рукою тільки — чирк, чирк та чирк. А лівою рукою дебеленьку книжечку гортає та так швидко, швидко. А до того ще й під ніс щось мимрить.

Ігнатій Васильович на укркурси не ходив і ставився до них з призирством. Він звичайно казав:

— Надо себя уважать! У меня у самого мать козачка, а отец хоча і не козак, но кобзаря вашого чітивал і даже хваліл... Шевченковській язик мне в савершенстві знаком. Ну, а єжалі для глазной пилі нужно галіцизму пустіть, то на єтот прідмет со времьон гетьмана словарь Дубровського храню... Курси? Нє-е-е! Не подвідьотє. Надо себя уважать!..

Сьогодні Ігнатій Васильович прокинувся в доброму гуморі й рішив день трудовий почати відразу з «глазної пилі»...

Він навіть посміхається у свої руді вуса від задоволення, що воно так добре йде:

— Сучасним облічаю необхідним звернутися з питанням до Хвін хвілії. Позаяк я займаюся...

Скрипіло, скрипіло перо та й стало...

— Ну, а как же, «кустарное производство» по «нашому» буде? Га, товаришу Дубровський?

— К, к, к... ка, ке, ки, ко, ку... кусковой, кусок, кустарний. Во! — Чагар, чагарник; чагарняк.

— Так! Бері любоє! Что і говоріть, обільний язик... Ну, єжелі «куст» будєт «чагар», значит «кустарний» будєт... «Чагаровий!» — випалив Ігнатій Васильович і аж підскочив, не на жарт перелякавши дядька Максима.

Так і катанув:

«Займаюся чагаровим робливом ліжок»... Далі все пішло прекрасно. Закінчення було навіть урочисте: «Вищевикладене та підпис свідкуються притулком печатки сільбуду»...

— Каті, дорогой до Хвін-хвілії!.. Ха-ха! Не лякайся — це по-«нашому», а по руському — це фінотдел.

Пішов дядько до Хвінхвілії.

Даремно напудрена панночка намагалася за допомогою Дубровського знайти зміст у цій «писульці». Але на щастя їй раптом спала на думку геніяльна ідея: треба з кінця починати довгі листи.

І натрапила: «свідкуються притулком»... Дубровський?

— Пріг, при, прис, прит, притулок! — Убежище, приют!

— А-а-а! — протягла ліниво, — це-ж ти, дядю, не туди попав. Вон, іді напротив — там дефектівній дом, там раскажут...

Пішов дядько «напротив»...

Стрів його завдомом, проглянув, але не второпав і на краєчку надрапав:

— Окроно. Надсилаю цю писульку на... — Дубровськнй — 3, за, заключение? — результат, сильогізм, ув’язнення!

— ... на ваше ув’язнення...

— Каті в Окроно!

— Ну, це вже «воно»! — зрадів Максим.

А у «воно» прочитали й за тим таки Дубровським рішили:

— Ув’язнення — заключеніе в тюрьму!

— Це, товаришу, ви до нарсуду зверніться, — порадили, — там у цих справах.