Страница 23

— Та на роботі затримався. Річний звіт, нехай він сказиться!

— До цього часу?

— А зараз котра?

— А ти що, не знаєш?

— Розумієш, годинника загубив. Ну, й браслети випускають…

— Де, в ресторані загубив?

Не подумайте вигукнути: «А ти звідки знаєш?» Або: «Ти що, стежиш за мною, так знай…» Так не слід. Чиніть інакше. У вас є друзі? Ну от, вони завжди вас виручать. Починайте так:

— Розумієш, трапилась одна неприємність. Не думай, що зі мною. У мене все гаразд. З нашим головбухом. Ти ж знаєш його. Він не може, щоб після роботи не відлити штуку. Пристав до нашої секретарки. Мовляв, знайди жінку.

— Яку жінку? Що, Галина Іванівна щезла?

— Та ні… Чужу жінку… Ну, треба чоловікові… Секретарка пообіцяла. Познайомила. Сіли в таксі. Поїхали в ресторан. Замовили. Все як має бути. Почали розраховуватись, коли це гульк… чоловік наскочив.

— Який чоловік?

— Ну, цієї, що ми… Ну, що головбух познайомився. Зчинилась бійка. Чоловік, виявилось, дурень набитий. Замість того, щоб відлупцювати свою жінку, поліз на мене…

— На тебе?

— Ну да!

— А чого на тебе?

— То ж кажу, сиділи з головбухом. Він із секретаркою, а я… Ну, словом переплутав. Поки я йому пояснив, що до чого, він мені розбив годинника. Змушений був викинути… Цей новий бухгалтер, я відчуваю, з'їсть мене. Доведеться іншу роботу шукати. А де? Де тепер путящу роботу знайдеш? Свиня — сам стрибає в очерет, виходить сухим із нього і ще й на тебе все звалює. Каже, все через мене! «Ти мене, мовляв, утягнув». Ти бачила такого нахабу? Погрожував преміальні зняти й директорові доповісти.

Жінка нехай слухає, а ви говоріть.

— А що в нас трапилося сьогодні! Ваня-касир погорів. Тільки-но відвіз його в лікарню. Розумієш, десь знайшов одну молодичку…

— Як це знайшов? — перебиває жінка.

— Ну, познайомився, а вона замужем. Чоловік часто у відрядженнях. Женщина сохне, сумує. Подруг близьких нема. У нашому місті недавно. Приїхала з Решетилівки. От і потрапив їй під руку наш касир. Ну, ти ж його знаєш? Чорнявий, високий, метрів три в плечах. Глянеш — тренер з бокса чи з пінг-понга. Ніхто й не подумає, що касир…

— Ти коротше можеш? — знову перебиває жінка, і ви зайвий раз пересвідчуєтесь, що тема справді невичерпна. Одружуйтесь негайно: поговорити буде про що — друзі виручать.

— Ну, пішов він до неї, а чоловік в аеропорт. А тут погода зіпсувалась. Вони тільки лягли, коли біля дверей хтось шкряб-шкряб, ніби ключа в шпарку встромляє. У мене серце похололо…

— У тебе?

— Ну… звичайно… Як касир розповідав. Страшно боявся за нього. То ж, як виявилось, чоловік вернувся. Намагався ключа в дірку просунути — не зміг. Жінка догадалася свій ключ із цього боку встромити. Що робити? Тікати. Але куди? Ваня на балкон. Довелося з третього поверху стрибати. Після цього жінка до дверей:

— Хто?.. А, це ти?.. Розбудив!.. — Удала, що сердиться. Чоловік увімкнув світло. Почав роздягатися, коли глип… на столі — капелюх лежить.

— Що це таке? — накинувся на жінку. — Чий це капелюх?

— А ти що, не бачиш? — відповідає спокійно вона. — Чоловічий!

— Сам бачу, що чоловічий, а чий?