Страница 3

— Як ти чудово граєш! Мені ніколи так не навчитись.

— Чому? Адже ти зовсім дорослий. Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.

— Я пишу… вірші…

— Це теж дуже цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж створювати музику.

— Та ні, зовсім легко. Ти спробуй…

Співбесідником Вольфганга Моцарта був юний Вольфганг Гете.

Одного разу знатний зальцбурзький сановник вирішив поговорити з юнім Моцартом, що вже на той час мав світову славу. «Але як звернутися до хлопчика? — міркував він. Сказати Моцартові «ти» — незручно, занадто велика у нього слава, сказати «ви» — занадто багато честі для хлопчини…» І, нарешті, він знайшов вихід;

— Ми були у Франції й Англії? Ми мали величезний успіх? Чи по так? — запитав сановник.

— Так, але я вас ніде не стрічав, окрім Зальцбурга, — перебив його простодушний Вольфганг.

Молодий Моцарт якось вирішив пожартувати з свого вчителя — композитора Гайдна.

— Я написав таку музичну п'єсу, яку ви не зможете виконати, — сказав він.

Узявши ноти, Гайдн сів до рояля.

— Але ж тут обидві руки повинні виконувати складні пасажі на протилежних кінцях клавіатури саме тоді, коли треба взяти кілька нот посередині. Таку музику неможливо виконати.

Моцарт усміхнувся, сів до рояля, і граючи п'єсу, взяв ці ноти носом.

Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.

— Ви ще надто молоді. Чому б вам не почати з балад? — сказав Моцарт.

Юнак заперечив:

— Але ж ви почали писати симфонії, коли вам ще не було й десяти років.

— Так, — відповів Моцарт, — але я нікого не розпитував, як їх треба писати.

На одній з вулиць Відня якийсь чоловік звернувся до Моцарта по допомогу. Моцарт хотів щось дати, але при ньому не було грошей. Тоді він покликав прохача з собою до кав'ярні, витяг з кишені папір і за кілька хвилин написав менует. Віддав цей твір прохачеві разом з листом і порадив звернутись до видавця. Чоловік одразу пішов за вказаною адресою, не дуже вірячи в успіх. Та як же він був вражений, коли видавець одразу дав йому за менует п'ять золотих!

Кажуть, що Моцарт дуже любив поспати. Домочадці шукали різних способів будити його, починаючи від сигналів на трубі і кінчаючи лоскотанням п’ят. Але й це майже не допомагало. Однак зрештою знайшли ідеальний спосіб будити композитора з допомогою звичайного співзвуччя, так званого квартсекстакорду. Варто було взяти його на клавікорді, як Моцарт негайно схоплювався з ліжка, сідав за інструмент і з величезним задоволенням «розв’язував» цей кварт-секстакорд, тобто переводив у тонічно стійке співзвуччя.

Гайдн мав багато заздрісників серед посередніх композиторів. Один з них вирішив завербувати собі в союзники… Моцарта, і якось запросив великого композитора на концерт, де виконували квартет Гайдна.

Під час виконання він обурено сказав:

— Я б так ніколи не написав.

— Я теж, — жваво відгукнувся Моцарт, — і знаєте чому? Бо ні вам, ні мені ці пречудесні мелодії ніколи 6 не прийшли в голову.

Якось Моцарт розлютився на відомого в ті часи тенора Яна Непомучена Пайєрля. Він складає коротенький канон, розучує його а групою приятелів, і коли Пайєрль, запрошений композитором, прийшов до

Моцарта, гостя зустріли каноном, що починався словами: «О, Пайєрль, осляча голова!»

Пізніше Пайєрль і Моцарт помирилися, але музику канону ще не раз було використано: за бажанням господаря в канон підставляли інші імена.