Страница 4

Ось вже п'ятдесят літ як мені здавалось, що Буальдьє — це я.

Французький композитор Даніель Обор якось скалав Ріхардові Вагнеру:

— Минуло майже тридцять років, перш ніж я переконався, що не маю музичного хисту.

Здивований Вагнер запитав:

— І після цього ви кинули писати музику?

— Ні,— відповів Обер, посміхаючись, — адже тоді я був уже знаменитий.

Обер не любив, коли при ньому говорили про смерть. Знаючи це, один із його друзів жартівливо сказав:

— А все ж колись-то задзвонять і по вас.

— Нічого, я пущу це повз вуха, — спокійно відповів Обер.

Обер не любив іронізувати над старістю. Коли про це говорили в його присутності, він відповідав: «Так, важко бути старим, але до цього часу ніхто не придумав іншого засобу прожити довше».

Німецький композитор і диригент Людвіг Шпор приходив на репетиції своєї нової ораторії з восьмирічною донькою. Вона байдуже слухала всю його ораторію, але помітно збуджувалась, коли починала звучати фінальна фуга, Шпор вирішив вияснити в чому річ.

— Тобі подобається моя фуга? — запитав батько.

— О, ні, тату, — відповіла дівчинка, — коли музиканти починають цю фугу, я знаю, що ми незабаром підемо додому обідати.

Коли Карл Марія Вебер закінчив партитуру своєї опери «Вільний стрілець», він надіслав її Бетховенові, думку якого дуже цінував.

Бетховен ознайомився з партитурою і повернув її авторові з таким висновком: «Раджу більше опер не писати».

Вебер був глибоко вражений таким відгуком і незабаром, зустрівшися з Бетховеном, запитав:

— Невже моя опера така слабка і безпорадна?

— Ну, що ви, — відказав Бетховен, — навпаки! Я вважаю музику вашої опери настільки досконалою, що навіть не припускаю думки про створення іншої, більш довершеної.

Тільки тому я й ризикнув дати вам таку пораду.

Це сталося в Берліні. Відомий композитор Джакомо Мейєрбер керував репетицією своєї опери «Пророк». В одному місці музикант мав тихо вдарити в барабан. Він так і зробив. Але композитор зупинив оркестр і попросив ще більшого піано. Музикант ударив так тихо, як тільки міг, та й цього разу Мейєрбер не був задоволений. Почали знову. Тоді музикант сказав у вухо сусідові: «Зараз я зовсім не вдарю, подивимося, що він скаже». Після цього задоволений Мейєрбер похвалив музиканта: «Браво, тепер майже гаразд. Але спробуйте ще трошечки тихше!»

Мейєрбер був людиною м’якою і доброю. Він завжди щиро співчував людям, що нездужали. Знаючи цю рису Мейербера, Россіні при зустрічі завжди скаржився на своє нібито слабке здоров’я. Коли ж запитали, для чого він це робить, Россіні відповів:

— Я почуваю себе чудово, але мій друг так любить співчувати, що я не можу позбавити його цієї втіхи.

Коли славетному італійському скрипалеві-віртуозу Нікколо Паганіні передали запрошення англійського короля виступати при дворі за половину того гонорару, якого він вимагав, то Паганіні відповів;

— Навіщо такі витрати? Його величність король можуть послухати мене за значно меншу суму, якщо відвідають мій концерт.

Паганіні запізнювався на концерт. Найнявши візника, він попросив його їхати швидше до театру.

— Скільки вам за це заплатити?

— Десять франків.

— Ви жартуєте?

— І не думаю. Берете ж ви по десять франків з кожного, хто буде слухати вашу гру на одній струні!