Страница 6

— Ні.

— Отже, в дитинстві він не вчився на ньому грати!

Після смерті Джакомо Мейєрбера його небіж звернувся з проханням до Россіні, щоб той вислухав створений ним жалібний марш, присвячений пам'яті покійного дядька.

— Ну, як? — запитав автор маршу.

— Що вам сказати? — задумався Россіні.— Гадаю, було б набагато краще, коли б ваш дядько створив жалібний марш на вашу честь.

Антрепренер Россіні приніс композиторові газету з рецензією і зауважив:

— Тут мовиться, що ви не ладнаєте з теорією.

— Звичайні світські плітки, — засміявся Россіні.— Єдина дама, з якою я ніколи не дозволю собі посваритися це теорія.

У 1821 році під час карнавалу в Римі увагу публіки привернула група мандрівних музикантів. Особливо виділялась комічна пара — неприродно товстий мужчина і худа жінка. Вони віртуозно грали на гітарах, а їх супутники співали пісеньку:

Публіка не могла зрозуміти: звідки у мандрівних музикантів така майстерність?

Жодна душа так і не здогадалася, що мужчина був не хто інший, як Джоаккіно Россіні, а жінкою вирядився Нікколо Паганіні…

Коли опера Россіні «Отелло» вперше появилася на сцені, значна частина публіки виявилася непідготовленою до сприйняття цього твору. Особливе невдоволення викликала розв'язка. У деяких театрах фінальну сцену опери змінили. Саме тоді, коли Отелло заносить свій кинджал над розпластаною Дездемоною. щоб умертвити її, бідна жертва вигукує:

— Що робити, нещасний? Я не винна!

— Не винна?! Це правда?

— Так, присягаюсь на цьому! — відповідав бідна дружина. Тоді Отелло бере Дездемону за руку, виводить її на сцену і співає з нею любовний дует, запозичений з іншої опери Россіні.

В опері, як і в житті, правді важко пробити собі шлях!

Біографи Шуберта зазначають, що великий австрійський композитор байдуже ставився до своїх творів: те, що було написане, втрачало для нього інтерес.

Якось відомий австрійський співак Йоганн Фогель показав Шубертові одну з його недавніх пісень, транспоновану копіювальником, Переглянувши ноти, композитор вигукнув:

— Славна пісенька! Хто її написав?

Франц Шуберт, втомившись від вічних переслідувань кредиторів, одного разу почепив на балконі свій сурдут, кишені якого були вивернуті навиворіт. Це означало: «Не турбуйте, голуб’ята, ні мене, ні себе».

Кажуть, нібито видиво це виявилось настільки переконливим, що деякий час кредитори не чіпали свого боржника.

Один з друзів Франца Шуберта, завітавши якось до нього в гостину, застав видатного композитора дуже заклопотаним,

— Розумієш, — пояснив Шуберт, — я загубив свої окуляри. Що ж мені тепер робити?

— Звичайно, шукати їх, — відповів гість.