Страница 7

Залишається додати, що все це трапилося з відомим українським композитором С. С. Гулаком-Артемовським — автором опери «Запорожець за Дунаєм».

1837 року М. І. Глінка, який був призначений капельмейстером хорової капели при Царському дворі, вирушив у пісенний край, на Україну, шукати хлопчиків-співаків, аби поповнити капелу. Найціннішою знахідкою був, однак, не хлопчик, а 25-річний Семен Гулак-Артемовський, який мав чудесний баритон. Хоч як важко було, але Глінці все ж пощастило ошукати духовне начальство: місцеві можновладці були змушені відпустити «хлопчика» в столичну капелу. Директорові ж капели Глінка «забув» своєчасно доповісти про свою знахідку, бо вирішив з талановитого українського хлопця зробити оперного співака. Багато перешкод довелося ще подолати на цьому шляху, але врешті-решт, церква втратила, а Петербурзька опера збагатилась чудовим співаком, який пройшов школу Глінки.

Знаменитий сучасник Шонена, нині забутий піаніст Йозеф Водьфль виступав з імпровізаціями, а знадвору в цей час долинули звуки військового маршу. Вольфль одразу ж перетранспонував виконуваний твір у тональність, в якій грав оркестр, мимохідь змінив ритм на маршовий і музичив разом з оркестром, поки той не пройшов. Публіка була захоплена.

Коли Фрідерік Шопен ще був зовсім дитиною і вперше мав взяти участь в публічному концерті, його довго і старанно одягали, давали багато порад, як поводитися, щоб не порушити урочистої обстановки.

Після концерту хлопчика розпитували, що найбільше сподобалося публіці, і він з гордістю відповів:

— Мій біленький комірець.

Німецький композитор Роберт Шуман виконував якось у концерті власні твори. І раптом крізь розчинені вікна почулось чарівне пташине щебетання. Хтось швиденько позачиняв усі вікна. Композитор, закінчивши грати, підвівся з свого місця і знову розчинив навстіж усі вікна.

— Панове, — звернувся Шуман до публіки, — досі я заважав тим чарівним маленьким музикантам. Послухаємо тепер їх уважно — вони цього варті. Це також мої вчителі…

Шуман три роки добивався руки своєї майбутньої дружини Клари Вік. Однак батько Клари не давав згоди, стверджуючи, що «Шуман нічого не вміє і нічого собою не являє».

Насправді ж старий Вік не хотів позбутися основного джерела прибутку, яким були концертні виступи Клари, що стала на той час знаменитою піаністкою. Тоді Шуман вирішив звернутися до… суду. Королівський апеляційний суд у Лейпцігу визнав, що повнолітня наречена має право одружитися за власним вибором.

Воістину дивовижний випадок, коли приводом для судового розгляду став шлюб, а не розлучення!

Клара Шуман прославилася раніше свого чоловіка, композитора Роберта Шумана. Одного разу піаністка виступала з його творами на віденському придворному концерті. Після концерту Клару Шуман було представлено королю, який довго з нею розмовляв.

Закінчивши бесіду, монарх добродушно звернувся до Роберта Шумана:

— Ну, а ви? Ви також музикант?

Відпочиваючи в парку свого рідного міста Цвіккау, Шуман насвистував мелодію із «Карнавала».

— Послухайте, — обурено сказав йому сусіда по лавочці.— Адже це мотив із «Карнавала» нашого високошановного Роберта Шумана. Якщо ви не знаєте, як у нього звучить ця мелодія, то не свистіть… Ваш свист мені діє на нерви…

Ріхард Вагнер і Роберт Шуман пробули якось разом близько години. Після цієї зустрічі Вагнер розповідав:

— Благородна людина — Шуман. Тільки надто вже мовчазний.

А Шуман:

— Вагнер мені дуже сподобався, але недобре, що вже надто він балакучий.

Якось Ференц Ліст грав для титулованих осіб. Англійська королева Вікторія прибула на концерт з запізненням. Вона і її причет довго вмощувалися в ложі: шелестіли сукні придворних дам, королева голосно розмовляла. Ліст припинив грати.

— Здається ваша фантазія була дуже короткою, — сказав йому один із придворних сановників.

— Я боявся, — відповів Ліст, — що заважаю її величності королеві Вікторії.

Сцена, подібна до цієї, повторилась у 1842 році на концерті при царському дворі Миколи І. Коли цар почав голосно розмовляти, Ліст зупинився.