Страница 8

Однак викладачі, знаючи зневажливе ставлення декана до композиторів і музикантів, побоювалися, що той не затвердить цього рішення. Обережно, приготувавши необхідні аргументи, вони повідомили про все декана.

— Ліст? — перепитав учений муж. — Що ж, можна відзначити й хіміка!

Вагнер товаришував з поетом Генріхом Лаубе. 4 лютого 1846 року в Дрездені була вперше поставлена комедія Лаубе «Учні школи Карла». Після вистави в будинку Вагнера зібралися його друзі. Розмовляли, звичайно, про щойно бачену п’єсу. Всі хвалили Лаубе як поета. Тільки Вагнер мовчав. Згодом сказав:

— Він писав про Шіллера. А хто пише про Шіллера, повинен мати хоч крихітку його генія. Лаубе — давній мій друг, але Шіллера з нього не вийде.

В кімнаті запала гнітюча тиша. Композитор Геллер намагався все це перетворити на жарт, але Вагнер і далі гримів.

Вранці Лаубе через редактора Шмідера передав Вагнерові виклик на дуель. Ріхард відповів:

— Зрозуміло. Тільки я сподіваюся, що добрий Генріх, перш ніж застрелити мене, дасть мені змогу закінчити оперу «Лоенгріи». А потім я до його послуг… Шмідер почав йому доводити, що дуель — справа дуже серйозна, але Вагнер перебив:

— Дуель — дурниця, а я дурниць не роблю. Передайте це моєму другові Лаубе, великому поетові.

1855 року Вагнер виступив у Лондоні як диригент, виконавши дві симфонії Бетховена по пам'яті. Публіка прийняла його стримано, бо диригування по пам'яті було на той час ще незвичним для слухачів. На наступному концерті Вагнер мав перед собою партитуру, і публіка нагородила його тривалими оплесками. Одначе, коли автор залишив естраду, багато хто помітив, що на пульті лежала партитура… «Севільського цирульника» Д. Россіні та ще й догори ногами.

Одна танцюристка, втративши з віком вдатність граціозно й витончено рухатись на сцені, вирішила перейти на вокальне мистецтво. Вивчивши кілька нескладних арій, вона прийшла до Вагнера з проханням прослухати її. Після того, як вокальний репертуар відвідувачки був вичерпаний, Вагнер попросив її продемонструвати своє мистецтво танцю. Просьбу його було виконано. В кімнаті настала мовчанка.

Нарешті артистка не витримала:

— Скажіть же, маестро, сподобалось вам, як я співаю?

— Для танцюристки непогано. До речі, для співачки ви непогано танцюєте, — була відповідь.

Австрійський дипломат фон Рінг так розповідав про першу виставу у Відні опери Вагнера «Валькірія»: «Виставу мамо не відмінили. Як відомо, у цій опері на сцені з'являються коні. В придворних стайнях були дресировані коні, та всі вони — сірі, а Вагнер категорично вимагав вороних. «Ви хочете знеславити мене, — кричав він директорові,— краще нехай моя опора ніколи не піде у Відні, ніж її гратимуть з сірими кіньми». — «Але оперу підготовлено, витрачено кошти»… — «Це мене не обходить!» Я залагодив справу, подавши «дипломатичну» пораду: пофарбували коней у чорний колір. Вагнер схопив мене за руку і вигукнув: «Ви врятували мені життя!»

Вистава відбулася».

У 1377 році Вагнер виступав з концертами й Лондоні. Серед оркестрантів був німецький музикант Отто Дройхман. На одній з репетицій Вагнер, вкрай незадоволений трубачами, не тямлячи себе, звернувся до Дрейхмана:

— Скажіть оцим віслюкам, якщо вони не гратимуть як слід, я викину їх геть!

Дрейхман, що виконував роль перекладача, не поспішаючи, сказав: