Страница 9

Перед прем’єрою опери «Фауст» у Шарля Гуно запитали:

— Скільки приблизно років Фаустові?

— Нормальний людський вік, — відповів він, — шістдесят.

Самому Гуно було тоді сорок. З тим же питанням до Гуно звернулись через двадцять років.

— Нормальний людськтй вік: приблизно вісімдесят літ, — відповів композитор.

Поклонниця Гуно відвідала маестро. Проходячи повз їдальню, вона помітила на столику кісточку з вишні і блискавично сховала її в рукавичці. Наступного дня композитор зробив відповідний візит дамі і побачив на ній оригінальну брошку: це була вишнева кісточка, обрамлена справжніми діамантами.

Дізнавшись, як це трапилось, Гуно посміхнувся:

— Шановна, я ніколи не їм вишень. Вишні переважно їсть мій камердинер…

Гуно якось розмовляв а молодим композитором. Автор «Фауста» задумливо промовив:

— Що далі ми просуваймося в нашому мистецтві, то більше цінуємо своїх попередників. Коли я був у вашому віці, я казав про себе: «Я». У 25 років казав: «Я і Моцарт». У сорок: «Моцарт і я». А тепер тихенько кажу: «Моцарт!»

Оффенбах, який бував зчаста не в гуморі, одного разу написав своїм співавторам-лібреттистам — А. Мельяку та Л. Галеві — таку записку:

«Прагнучи зберегти з вами найкращі взаємини, нижчепідписаний Жак Оффенбах, що проживає в Парижі по вулиці Лаффіт, наперед просить вибачення у своїх співпрацівників на той випадок, якщо він їх образить».

Після першої вистави «Гальки» в Вільно у 1854 р. Станіслав Монюшко запитав свого знайомого, старого шляхтича, як сподобалася опера,

— Е-е… дуже довга історія… Дав би стольник дівчині корову ще в першому акті,— та й по всій справі!

Одного разу Йоганн Штраус, уже відомий на той час композитор, зустрів у Відні товариша, з яким двадцять літ тому сидів на шкільній лаві.

— Ах, Йоганн, який я щасливий тебе бачити! Між іншим, що ти поробляв усі ці роки? — запитав приятель.

Повернувшися з гастрольної поїздки по США, Йоганн Штраус так розповідав про місцеві звичаї:

— Ентузіазм американок, що страждають манією збирання артистичних реліквій, не має меж. Спочатку я виявив слабкість до цих витівок і внаслідок цього позбувся багатьох дорогих мені речей.

Легкі перемоги настільки окрилили моїх поклонниць, що незабаром серйозна небезпека зависла над моїм бідолашним пуделем: дами полювали за його кучерями. Аби врятувати його від подібних зазіхань, я вирішив постригти пуделя…

Один молодий композитор зіграв Йоганну Штраусу свою нову баладу.

— Чудесна річ! — сказав Штраус. — Ось тільки деякі місця нагадують мені Моцарта.

— Нічого. Це не завадить! — відповів автор. — Моцарта завжди слухають з задоволенням.

Якось Йоганн Штраус зайшов у взуттєвий магазин. Він обдивився і примірив з десяток черевиків і нарешті розчаровано махнув рукою: