Страница 10

— Форте!

Так повторювалося декілька разів. Зрештою тромбоніст, у якого від дуття ледь не луснули щоки, признався, що голосніше він грати вже не може. У відповідь Бюлов спокійно йому пояснив:

— У цьому немас потреби, мій любий. Справа в тому, що з самого початку ви грали фортіссімо, а я вимагав від вас грати форте.

Цілковита протилежність

— Яка відмінність між гарним диригентом і поганим? — запитали якось у Бюлова.

— Бачите, гарний диригент партитуру тримає в голові, а поганий — голову в партитурі,— відповів Бюлов.

Один співак, що репетирував з Бюловим, постійно запізнювався на репетиції. Диригент тактовно, але не без іронії запитував:

— Оркестр і я, певне, приходять зарання, чи не так? Але одного разу співак прийшов своєчасно. Натомість oркестранти, які звикли вже його очікувати, розбрелися хто куди.

— Браво, — вигуискнув Бюлов, — нарешті весь оркестр з'явився згідно вашого розкладу.

Брамс був слабенький оратор. Після виконання його Першої симфонії влаштували банкет, на якому був присутній чеський віолончеліст і композитор Давид Поппер. Брамса попросили виступити, і він почав:

«Творити музику — дужо важка справа… Так, панове, творити дужо важко». Ці слова він повторив декілька разів, очевидно, не знаючи, що говорити далі.

Нарешті він сказав не без сарказму: «Наслідувати значно легше, однак про це може більш детально розповісти вам мій друг Давид Поппер».

Попнер підвівся і, посміхаючись відповів:

— Панове, мій друг Брамс стверджує, що я спеціаліст у наслідуванні: не знаю, чи це точно. Знаю лише, що єдиний композитор, якого варто наслідувати — до Бетховен. Однак про це мій друг Брамс може розповісти більш детально…

— Чому ви пишете таку журливу музику? Слухач хоче відпочити, повеселитися, піти з концерту в доброму гуморі. А ви? Напишіть що-небудь веселе, життєрадісне. І… продаж піде веселіш, — казав видавець молодому Брамсові.

— Спробую, — відповів композитор.

За декілька днів він прийшов у видавництво з величезним пакунком.

— Ну, що вийшло? — зустрів його видавець запитанням.

— Не знаю, — відповів Брамс і поклав перед видавцем ноти.

Новий твір починався так: «Весело іду я в могилу».

Один композитор-початківець звернувся до Брамса з проханням оцінити його твір. Брамс уважно переглянув партитуру, похитав головою, погладив бороду і, нарешті, добродушно запитав:

— Де ви купували такий гарний нотний напір?

Відомо, що Брамс високо цінував талант Йоганна Штрауса. Якось дружина Штрауса попросила його написати кілька рядочків в її сімейний альбом.

Брамс взяв перо і занотував перші такти Штраусового вальса «На чудеснім голубім Дунаї». Нижче зробив приписку: «На превеликий жаль, музика не моя. Йоганнес Брамс».

Не вельми талановита співачка запитала Брамса, що він думає про її концерт, котрий от-от має відбутися.

— А ви готові до концерту, мадам?

— О так! Може ви послухаєте мене зараз?

— Ні, ні,— жваво заперечив Брамс, — я лише хотів довідатися, чи пошили ви до концерту сукню і купили рукавички?

— Безперечно, але чого вас цікавлять ті дрібниці?

— Просто, якби ви не зробили цього, я радив би вам відмінити концерт.

Один німецький композитор написав пісню на слова Ф. Шіллера і попросив Брамса послухати його. Брамс прослухав пісню і сказав у задумі:

— Пречудово! Я що раз переконався, що цей вірш Шіллера справді безсмертний.