Страница 15

Падеревський приїхав якось у невеличке американське місто. Гуляючи, побачив на одному непоказному будинкові скромну табличку: «Міс Джонс вчить грі на роялі. Урок — один долар». Сама вчителька у цей час виконувала з великими помилками ноктюрн Шопена, Падеревський завітав до неї, мовчки сів за рояль і зіграв ноктюрн.

Коли другого дня Падеревський ще раз зупинився біля знайомого будинку, то побачив велику вивіску:

«Міс Джонс. Учениця великого Падеревського. Урок — п’ять доларів».

— Ноаоявлений Орфей, — вигукували прихильники Падеревського по його виступі у Варшаві.

— Прошу пробачення, панове, — заперечив піаніст. — Адже між мною і Орфеєм є певна відмінність.

— Яка?

— Орфей розчулив своєю музикою не тільки звірів, але й каміння!

Падеревський одержав запрошення, в якому було сказано:

«…Моя дружина виконав для Вас власні композиції, донька співатиме романсів, а син заграє на скрипці. Після виступів, о десятій годині вечора, розпочнеться банкет».

Падеревський відповів:

«Щиро дякую! Запрошення приймаю. Буду рівно о десятій».

Німецький композитор і диригент Ріхард Штраус написав свого часу оригінальний твір — музикальний жарт для оркестру. Зміст жарту полягав у тому, що оркестранти під час виконання по черзі йдуть з естради, залишаючи самого диригента. Під час перебування Р. Штрауса в Карлс-баді (нині — Карлові Вари), який славиться своїми мінеральними водами, місцевий оркестр на честь композитора вирішив виконати названий вище твір.

Коли музиканти стали по черзі залишати естраду, один із слухачів, що сидів поруч композитора, прошепотів йому на вухо;

— Бачите, як діють карлсбадські солі!..

Заповнюючи анкету, яку надіслали в 1933 році з Імперської музикальної паля ти, Рихард Штраус натрапив на таке запитання: «Чим Ви можете ще довести Вашу композиторську спеціальність? Назвіть як порушників двох відомих композиторів. Залишаємо за собою право зажадати авторські рукописи поручників».

Розгніваний Штраус написав: «Моцарт і Вагнер».

Батько Ріхарда Штрауса, відомий свого часу валторніст, сказав молодому диригентові:

— Затямте: ми стежимо, як ви таєте за пульт, як ви одкриваєте партитуру. І не встигли ще ви підняти паличку, як ми вже знаємо, хто тут хазяїн — ви чи ми.

Італійський композитор П'єтро Масканьї сам диригував у Міланському театрі «Ла Скала» на прем'єрі своєї нової опери. Він помітив, що одна його знайома графиня залишила театр після другою акту.

Наступного дня композитор висловив графині своє невдоволення.

— Не ображайтеся, любий Масканьї, - відповіла графиня, — адже я мушу дотримуватися хорошого тону і завжди залишати театр після другого акту! Через деякий час, вона запросила композитора на любительску оперну виставу, де виконувала якусь невеличку партію в останньому акті.

— Ну, як я співала? Скажіть мені одверто свою думку? — звернула ся вона після вистави до Масканьї.