Страница 6

Баба Ганя всміхнулася.

— Пощедрую! — ожила тітка. — Так, як колись на селі тут щедрували, Ганю, ото забава була! Всі чекали того Різдва, бо ж то сила-силенна святкування! І зірку таку файну носили, і вдягалися всяко, і по хатах ходили, людям співали. Ото вже б я куті з’їла, отак пощедрувала, та вже й вмирати можна. — Тітка Мальва підморгнула до нас. — Але ж то, певно, не водять вже зараз ту козу на селі, певно, повідмирало вже все: і село, і забави оті, і традиції… І Маланка разом із ними… Скільки років минуло, вже тутешня генерація не підтримує, певно, такого…

— Як то нема? — не стримався Борис, згадав, що в нього є голос, і вискочив як піп з конопель, ну чи Пилип. — Ясно, шо є! Та тут на селі така Маланка, що аж! От де серце всіх традицій! Все побачите! Ше й фотокарточок наробите собі на пам’ять.

Серж витріщив на нього очі в німому заціпенінні.

— Тільки ж зараз в Україні календар поміняли й дати змінилися: маємо тепер спершу Різдво, а Маланка то вже аж на Новий рік, виходить, 31 грудня, — пояснила я, гортаючи в телефоні календар свят.

— То пощедруємо, обов’язково! — пообіцяв Борис і так промотивувався, що аж підлив собі ще трохи домашнього вина.

Тітка Мальва всміхнулася.

— А чи стоїть ше наша стара хата, Ганю? Батько з матір’ю тоді колодку як повісили, то так, певно, й досі висить? Як не розвалилася ше і на доски не розікрали…

— Не розікрали, Мальво. Але колодку ту мусіли були зірвати, у 2022-му тре було людей з-під Херсона десь поселити, їх не багато, дьві сім’ї було, то одних на старій хаті у Василя Бараболі поселили, а вже інших то й пустила в вашу хату. Не гнівайся вже, то люди добрі були, чистенькі. А вже ж як той Херсон і села трохи наші хлопці звільнили, то вони туди вернулися, не схтіли тут сидіти, додому поїхали. Я просила, казала, там же таке страшне робиться, літають ті ракети, а вони — додому й всьо. І шо тут скажеш…

— І я їх розумію, — задумливо промовила Мальва. — Де ти бачила, щоби я на таке гнівалася. Файно, що людей добрих прихистили. І в Канаді багато місцевих українцям помагає, тим, що від війни повтікали…

— Ну та наякже. Тре помагати. Хто без хати зостався, хто від смерті вирвався… Не всяк може під ракетами жити, Мальво, не всяк… А хата ваша стоїть. Десь там трошка, може, шо попереставляли, підбілили, шоб освіжити людям все, а так нічо не чіпали. Та й стоїть далі пусткою. І, думаєш, тікі ваша? Федори Коньоздрихи пусткою стоїть. Філика внуки забралися геть ше коли, чекай-чекай, мо, згадаю, в якому році… Ат пам’яті нема, не згадаю! Раїска, шо тамо в долині на повороті жила, спилася й одної зими замерза під плотом, яке то страшне жінці пити, то геть мозги одбирає, земля їй пухом і Царствіє небесне…

Баба Ганя перехрестилася. А тітка Мальва співчутливо захитала головою.

— Ковбасюк ходить ше по селу, матньою трусить, але вже толку з нього мало. Панкратівна вмерла, дуже страшний рак до печінки їй був вчепився, і всьо. Та й таке. Йде час, люди вмирають, а хати ше стоять їхні…

— А той Мирон, шо з хутора приходив, не знаєш, чи живий ше? — тітка Мальва сховала погляд на столі поміж тарілок.

Цвіта уважно сканувала кожен тітчин рух, жест і мімічну зморшку.

Баба Ганя й собі погляд сховала. Замнулася.

— Не знаю, Мальво, скільки вже років спливло. Не чула я ніц про нього.

Тітка Мальва мовчки похитала головою і взялася пити узвар зі склянки.

Ми ще трохи погомоніли, а потім баба Ганя постелила нам трьом на великій хаті, як вона каже, а тітці — у боковій кімнаті. І поки вони там собі щось шепталися, ми позносили миски на кухню і стали колективно наводити лад. Без балачки на високих оборотах не обійшлося.

— Ти дурне? — розпочав нашу світську розмову Серж.

Борис витріщився на Сержа від несподіванки.

— Ти на що тільки шо підписалося? Маланка! Та ти хоч поняття зелене маєш, шо то? — Серж вирішив висловити Борису усе своє невдоволення на правах старшого брата. — Я, бляха, мало того шо й так втомився як віл, думав, ну відлежуся на селі, в спокої, в ситості. Все, що мені було потрібно для щастя, це дванадцять страв, трохи горілки з перцем, свіжого повітря й сну. Яка в час ночі Маланка? Я не підписувався на оце все!! Ти в нас за козу будеш, чи як?

— По-перше, чо ти кричиш? Ну приїхала старша людина зі своїми сентиментами й ностальгіями в Україну перед смертю. Може, то її останні дні? Шо тобі — шкода зробити їй Маланку?