Страница 36

Вона не хвилювалася. Це була ідея Галки, отже, за всі невдачі віддуватися їй. Ні, Одарка не думала про себе — упевнена була, що саме перед нею, а не за неї доведеться відповідати подружці. Увімкнула скептицизм найвищого рівня й прийняла виклик.

— Справді? Ти вже тут? — здивовано казала в слухавку й водила очима вліво й вправо, а Галка тримала кулачки — вона така.

— Він уже тут, — витримавши класичних п’ять секунд, сказала Одарка — і ні слова більше. Напахтилася парфумами, які й берегла для таких рідкісних моментів, одягнула зимову куртку, вчора забрану із хімчистки, узяла сумочку, рукавички — та все як треба, не сумнівайтеся!

Він стояв під дашком їхнього під’їзду. Без квітів, але й не мав би бути з квітами. Хоча сніг, накришений старими зубами зимового неба на асфальті поодалік, наштовхував на думку, що вони не завадили б.

«Ага, — подумала Одарка, — ага».

— Однокласник Галюні, — засміялася дівчина.

Це не питання було — це ствердження. І вона простягнула руку. Він засміявся, ухопився за її долоню й закляк: хлопці не вітаються з дівчатами рукостисканнями! А чи вітаються? Поцілувати її руку маю, чи що?

П’ять секунд, думала Одарка, п’ять секунд. Ну невже тебе Галка не навчила?

— А рука то змерзла. Рукавички маєш? — усміхнувся й сховав її руку в свою жменю — велику, а головне — теплу після рукавиць.

Для тебе, дурисвітко, були ці п’ять секунд. Вона витягнула долоню із його лещат і дістала із сумочки старі потерті рукавички, куплені в секонді в далекому 2016 році. Але потерті були вже тоді. Аха.

— Одарка, — натреновано невимушено сказала Одарка.

— Андрій, — без тренувань невимушено відповів Андрій.

Якесь старе ім’я, хіба ним іще людей називають? Та чого я придираюся, гарне ім’я!

— В кіно, в театр, в кафе? — знову усміхнувся Андрій.

Одарка не психолог, але вловила його порив:

— Хочеш відбутися грошима?

— Еее… — розгубився Андрій. — Що маєш на увазі?

— Відкупитися.

Йому було невтямки, що вона торочить. Хоча міг би й здогадатися — так.

А й справді!

— Ні! — засміявся шокований своєю здогадкою хлопець. — Як таке можна було придумати?!