Страница 41

— Це ж Семен зараз там? — поцікавилася бабуся.

Мати застережливо підняла палець і та вмить замовкла.

— Тато неодмінно скоро буде, — радісно вигукнув Андрійко, поглядаючи на великий годинник на стіні. — Він обіцяв, що ще до сьомої вечора приїде.

— Андрію, — звернулася до нього мама, — це було три дні тому. Ти ж знаєш, татові та його побратимам зараз не легко, хай би де вони були. Плани можуть неочікувано змінитися.

— Ні, цього разу він сказав, що все залізно. Що йому дають відпустку й він уже навіть купив квиток на потяг. Він приїде, ось побачиш.

— Я просто не хочу, щоб ти себе обнадіював, а потім знову засмучувався, — мати лагідно обняла сина, — тато тебе дуже любить. І навіть якщо він сьогодні не зможе приїхати, то він обов’язково подзвонить, щойно з’явиться зв’язок.

— Він обов’язково приїде! — не здавався Андрійко. — Я це точно знаю.

— А як щодо скуштувати моїх кексів? — спробувала змінити тему мама. — Я знаю, як ти їх любиш.

Андрійко потягнувся, було, до столу. Але бабуся вдарила його по руці.

— Не всі страви ще готові. Це Святвечір. Господь ся рождає! Немовля приходить у світ, аби взяти на Свої маленькі плечі гріхи всього людства, а ви й годинки почекати не можете?

Але мама знову зробила рукою той самий жест, що бабуся миттєво здалася.

— Ну добре, один кексик не гріх. Але спочатку молитва.

Бабуся зачитала Отче Наш. Андрійко теж схилив голову.

Взявши ще гарячий кекс, подмухав на нього, відкрив було рота, аби вкусити. Але зупинився й запитав:

— Бабусю, а як це немовля може врятувати цілий світ? Мені ось уже вісім, але я навіть себе від старшокласників захистити не можу.

— О, любчику, Господні дива тому й дива, що незбагненні. Господь наш Ісус створив усе, що ти бачиш, і навіть ті речі, що ти побачити не в змозі. Він має всю силу й усю владу. Але ні силою, ні владою людей спасти неможливо. Силою можна тільки приручити. А спасти нас можна було тільки через велику любов, в милості та ніжності. Замість сили Господь обрав тендітність. Замість авторитету прийшов у покорі та смиренні. Щоб спасти нас, йому треба було стати одним із нас, прийняти на себе цю крихку людську оболонку, щоб Його ранами ми були зцілені.

— То Ісус був аватаром?

— Не знаю про що ти, — терпляче відповіла бабуся, — але він прийшов у цей світ заради всіх нас, бо хотів бути поруч із нами, навчитися відчувати те, що відчуваємо ми. Щоб усі скривджені та зранені могли прийти до Нього. Ось саме це ми й святкуємо сьогодні.

— Якби я міг обрати собі аватара, то навряд чи захотів тіло дитини. Може, Супермена, або лева, або…

— Ну годі вже вам. Він ще малий для таких глибоких релігійних розмов, — втрутилася мама, — їж уже свій кекс.

Андрійко вкусив тістечко й примружив очі від задоволення.

— Смакота, але з варенням буде ще смачніше.

Він підбіг до холодильника, радісно відкрив його і святковий настрій умить полишив його.

— Діду, що ти накоїв?!

— Що там за ґвалт? — поцікавився дід, не відриваючись від телевізора. Саме показували прогноз погоди.

— Ти не ту колу купив!

— Як це не ту? Та ж, що і завжди, в червоних баночках.

— Це ж звичайна! А я просив дієтичну. Ту, на якій «Зіро» написано.

— Та яка різниця? — відмахнувся дід. — Це ж усе реклама. На цю була знижка, якщо взяти блок з шістьма банками. На смак воно все те ж саме солодке лайно.