Страница 52

— Землетрус? — спитала Олеся, але Амаро здогадався:

— Гелікоптер!

І семеро людей вибігли із церкви на вулицю, аби зустрічати порятунок із неба. Залишилася тільки Олеся: вона ще секунд двадцять посиділа одна всередині храму, дивлячись на срібну чашу, кивнула й також пішла до виходу.

— Гелікоптер! Гелікоптер! — збуджено кричали усі, поки повітряне судно приземлялося на галявині позаду храму.

— Я ж обіцяла тобі авіатаксі! — сказала Олеся Віллі, а той її обійняв. Може, і справді, повірив, що це вона — авторка різдвяного чуда.

Вже за годину вони були в місті Саррія. У притулку залишилися лише Амаро («я на роботі») та Педро («не можу залишити Амаро самого на Різдво»). П’ятеро пілігримів, зібравши рюкзаки, стрибнули в гелікоптер, той піднявся над землею та навіть зробив коло над О Себрейро, аби нещодавні бранці цього місця могли востаннє помилуватися мальовничими краєвидами старовинного кельтського поселення, що якимсь дивом дожило до наших днів. Але вже за хвилину село залишилося за спиною, і перед очима пасажирів відкрилися інші горизонти — білосніжні пагорби Галісії.

Якби з ними був Педро, він, напевне, розповів би легенду, як галісійці отримали від Бога такий гарний, але зовсім невеличкий край, проте той залишився надокучати своєму новому другові й цю історію нам тепер ніхто не розкаже.

— Хай би що ти несла в серці, — сказав Педро Олесі на прощання, — дійди до Краю Світу та викинь це в море.

І він дав їй камінчик.