Страница 62

31 грудня, вечір напередодні

Час: 17:59

— Двері закривайте! Вам тут що, Африка? — Доцент із насінням у жмені сидів біля пічки, плюючись у помийне відро перед собою. Розкуйовджене чорне волосся й густа борода робили його схожим на домовика. — Заїбали, бля. Тут топиш цілий день, а вони двері навстіж.

— Жарко, — кинув через плече Лисий, який саме вийшов покурити. З якогось далекого села, він говорив особливим діалектом, ще й тихо, ковтаючи цілі слова. І оскільки його майже ніхто не розумів, то він здебільшого й мовчав. Але на цей раз Доцент почув.

— Кому жарко? Тобі? То пиздуй на вулицю. Живи там. А мені холодно.

Лисий щось буркнув, штовхнувши п’ятою двері. Вони злегка причинилися.

— Нє, ну ти подивись, — знову обурився Доцент, сплюнувши у відро перед собою. Шматочки лушпиння застрягли в його чорній, із сивими прожилками бороді.

— Дядь Жень, я закрию, — Костя саме заніс до хати відро з вугіллям і, знявши шапку, причинив двері.

— Ну, хоч хтось є нормальний, — трохи заспокоївся той. — Дякую, Костя.

— Чуєш, — за секунду озвався знову, дивлячись, як хлопець підкидає в пічку вугілля, — а ми шось готовити будем? Новий рік же.

— Не знаю. Я думав, але якщо всім байдуже, то ну його.