Страница 63

Час: 18:23

Надворі заливисто загавкала Жучка, і вже за мить на ґанку хтось обстукував ноги від снігу. Почувся скрип вхідних дверей, голоси.

Їх зайшло двоє. В окулярах Банкір — зам командира роти — та рудуватий товстий старшина з якимось складним позивним.

Побачивши гостей, Костя застиг, ніби гіпсова скульптура. З ножем в одній руці та зі шматком ковбаси в іншій.

— Де старший на хаті? — запитав Банкір, оглядаючи стіл. — Давай усіх сюди.

— Зараз.

Та щойно хлопець повернувся в бік дверей, вийшов Сірий. Він лише нещодавно отримав звання молодшого сержанта, але фактично командиром цього відділення був завжди. Точніше — його оновленого складу. Зі старих лишився тільки Доцент, який ще пам’ятав Сірого звичайним солдатом. Недосвідченим, зеленим. Та навіть тоді він виділявся на тлі інших. Квадратне обличчя, приплюснутий ніс, щетина. Нагадував боксера. Здається, був навіть КМС із чогось. Із чого точно, ніхто не знав.

Побачивши гостей, Сірий свиснув у прочинені двері.

— Підйом! Всі на вихід!

Із глибини хати почулися невдоволені голоси, скрип ліжок і розкладачок, швидкі кроки по дерев’яній підлозі.

Один за одним виходили, стаючи півколом під стіною. Доцент із Лисим біля пічки. Іванич, Щасливчик та Інвалід — ближче до дверей. Сірий із Костею відійшли до столу, щоб усім вистачило місця. Майже вся «Сицилія». Щоб легше запам’ятовувати, назви позиціям давали яскраві, відомі. Столиці держав, гірські вершини, острови, регіони тощо. Для зручності так називали й підрозділ, закріплений за позицією, та хату, де вони мешкали.

— А де Койот? — запитав Банкір, поправляючи окуляри, коли всі зібралися на кухні.