Страница 68

Час: 23:57

Костя дістав із банки шматок консервованого персика й поклав на тарілку. Він не пам’ятав, коли востаннє був такий п’яний. Навіть у сауні, на дні народження кума, було не так погано. Як тоді було, пригадати не вдавалося, але точно не так. Точно.

Предмети втрачали чіткість, голоси звучали ніби далека луна, рухи стали млявими й важкими. Коли почався відлік секунд, Костя повільно повернув голову в бік смартфона Сірого, на якому транслювався новорічний виступ президента. Три, дві, одна… Всі радісно загуділи, цокаючись чарками. Хлопець простягнув руку, дзенькнуло кілька разів. Якусь мить пороздивлявшись чарку, махом випив. Тіло неприємно звело й трухнуло. Але вже не так сильно, як на початку. Тепер ішло краще.

Закусивши персиком, Костя дістав телефон. Знову нічого. Жодної відповіді на десятки його повідомлень. Абонент поза зоною.

Поруч лунали радісні голоси, хлопці говорили з рідними по відеозв’язку, повторювали ті самі побажання.

— Головне здоров’я, — зичив Сірий вже відчутно сп’янілим голосом. — Якщо буде здоров’я… То буде все… Головне, щоб були здорові…

— Обов’язково… — це вже Доцент говорив із побратимом, якого Костя не знав. — Обов’язково побачимось… І погуляємо… В сауні, як завжди… Да, да, і дівчат… Хоча, може, краще, пару зайвих ящиків пива, ха-ха…

Лисий відійшов у куток кімнати й звідти тихо говорив по мобільному. Хоча навіть якби й голосно, все одно ніхто нічого б не зрозумів. Закінчивши розмову, кілька секунд мовчки дивився на Костю. Потім щось запитав. Хлопець похитав головою, мовляв, не зрозумів.

— Кави? — Лисий підійшов і спробував спитати чіткіше. — Кави буш?

Костя кивнув.

Вже на кухні, за чашкою чорної, як смола, рідини, спробував зібрати себе докупи. Виходило погано. Світ довкола гойдався, гіркота в роті була не приємною до нудоти. «Хоч би не блюванути», — подумав Костя й, повільно підвівшись, вийшов у передпокій.