Страница 69

Час: 01:58

…Коли у двері постукали, Іванич уже хропів у своїй кімнаті, а Сірий із Доцентом допивали коньяк. Інваліду не лишилося, і він, вочевидь, образився.

— Це ще кого знову принесло? — Сірий укинув порожню пляшку в рюкзак. — Равлик, іди глянь.

Але помітивши, що Кості немає, перевів погляд на Інваліда.

— Іди ти.

— А чого я? — обурився той. — У мене нога болить.

— Зараз ще щось болітиме. Не зли мене.

— Та, може, на кухні хтось є. — Доцент підвівся. — Койот! Лисий!

Із передпокою почулося клацання засову і голоси. Один належав Щасливчику, а другий…

— Бля, знов приперся! — Доцент вийшов із-за столу й пішов на кухню. — Заїбав, блін.

— З Новим роком! З новим щастям! — голос Колі звучав приязно, ніби в проповідника перед збором коштів.

— Та яке щастя, коли ти, нещастя, приперлося?

— Молока приніс, як ви просили. — Він простягнув півторалітрову пляшку з-під пепсі, в якій було щось біле. — Ось.

— Оце ти даєш. — Доцент взяв ємність і, покрутивши в руках, поставив на стіл. — Де дістав?

— У баби Зої.

— А вона ще й молоко жене?

— Ні, корова жене. — Коля задумався. — Точніше, корова доїть, а баба Зоя… Ні, не так. Баба Зоя доїться, а корова…

— Молодець баба Зоя, — підмітив Сірий, заходячи на кухню. — В її то года. Сам доїв?

— Та ні, — Коля повністю заплутався. — Короче, це молоко корови.

— Важливе уточнення, — кивнув Доцент.