Страница 12

Якось до Массне звернувся молодий композитор з проханням послухати його твори.

— Мольєр, як правило, свої нові п'єси читав одній бабусі, завжди уважно прислухався до її зауважень і мав величезний успіх, — гоноровито почав юнак. — І якщо ви, маестро, оціните мою музику, вона буде прийнята усіма як слід.

— Можливо, — відповів Массне, — але поки ви не станете Мольєром, я не буду вашою бабусею.

— Немає нічого простішого, — казав Массне, покручуючи вуса, — як давати уроки гри на фортепіано. Досить знати три фрази:

— Добридень, мадмуазель… Трохи повільніше, прошу вас… Засвідчіть моє шанування вашій матусі…

Один настирливий чолов’яга сказав Жюлю Манене:

— Дивно! Ви так схвально відгукуєтесь про композитора Рейє, а він так вас лає!

— Киньте, — відповів Массне, — жоден з нас не каже того, що думає.

За спогадами Олени Пчілки (матері Лесі Українки), Микола Віталійович Лисенко з дитинства мав дуже вразливий музичний слух і не терпів поганої гри та фальші. Одного разу мати взяла хлопчика на якийсь дуже парадний військовий огляд. Стояли вони десь на чільному місці, в оточенні вельми поважних та бундючних військових дам. Ось з барабанним боєм проходять ряди блискучого війська перед очима найстаршого начальства. Хвилина була надзвичайно урочиста, всі завмерли! Але барабанний дріб либонь був надто старанніш та дразливий для чутливого слуху малого музиканта; хлопчик заткнув вуха руками й голосно закричав: «Ой, як погано! Ой, як погано!» та кинувся геть. «Це був жахливий скандал!» — згадувала через багато років мати композитора.

Гурток аматорів, яким керували М. Старицький і М. Лисенко, влаштував у київському театрі концерт, де мали виконуватися пісні різних народів.

Цензура дозволила виконувати пісні усіма мовами, за винятком української, бо ж, мовляв, такої мови «не було, нема й бути не може». Знайшли вихід — переклали українські пісні на французьку мову. Але як тільки зі сцени залунала по-французьки відома українська пісня «Дощик, дощик», в театрі зчинилася така буча, що «блюстителі порядку» заборонили й «французькі» пісні, а організаторам концерту довелося давати пояснення.

Незмінним старостою Лисенкового хору був дрібний службовець управління Південно-Західних залізниць на прізвище Гулак-Артемовський, який твердив, що він родич автора «Запорожця за Дунаєм» і дуже цим похвалявся. Він мав великі козацькі вуса і маленький, так званий другий тенорець. Одного разу хтось зауважив Лисеикові, яка, мовляв, користь для хору від такого співака, як Гулак, а Микола Віталійович відказав:

— У нього справді дуже маленький голос, зате велика її надзвичайно ніжна любов до нашої пісні.

Едвард Гріг — скромна і добра людина — тримався з підкресленою незалежністю по відношенню до можновладців. Коли всесвітньовідомого композитора норвезький король вирішив нагородити орденом, Гріг, як того і вимагав етикет, з'явився на прийом зодягненим у фрак. Прийнявши з рук князя королівську нагороду, композитор сухо подякував за увагу до його скромної персони і недбало сховав орден у кишеню. Цей, здавалося б, безневинний жест викликав сум'яття в середовищі придворних: адже у фраках кишеня пришивається… ззаду.

Італійська співачка Аделіна Патті, коли ще не була відома, зазнавала чималої фінансової скрути і була вимушена брати в борг навіть у м'ясника.

Під час її першого виступу в залі був присутній і м’ясник. Побачивши ентузіазм, з яким публіка сприймала співачку, квіти, що їй дарували, і, бажаючи з свого боку внести свій вклад у вшанування артистки, м’ясник вигукнув:

— Патті, Патті, за м’ясо ми квити!

Аделіна Патті зажадала від імпресаріо значну суму за тривалу поїздку по Америці. Імпресаріо розгубився і сказав, що навіть президент Сполучених Штатів одержує менше за рік, ніж вона хоче.

— Ну, що ж, дякую, — відповіла Патті.— Якщо президент дешевший, то нехай він співає.