Страница 13

— А все ж? — наполягав директор.

— Про вас, добродію, — ввічливо уклонився музикант.

Один піаніст, який любив хвалитися своїми успіхами, побачив Носковського і запитав:

— Чи знаєте ви, скільки мені приніс останній концерт?

— Знаю, — впевнено відповів Московський. — Половину!

Славетна російська піаністка Ганна Єсипова знала напам’ять величенний репертуар. Одного разу, перебуваючи за кордоном, вона відвідала піаніста Теодора Лешетицького. Господар запропонував Єсиновій зіграти з ним у чотири руки якусь нову, щойно створену симфонію. Серед слухачів був присутній автор твору. Вражений подиву гідним читанням малорозбірливого рукопису свого твору, він висловив Єсиновій своє захоплення, сказавши, що його найбільше вразило цілком вільне читання у швидкому темні дуже важкого скерцо.

— Вам воно сподобалося? запитала піаністка. — Хочете, ми його повторимо?

І, не чекаючи на відповідь, вона повторила його з Лешетицьким, причому свою партію виконала, не заглядаючи в ноти.

Через рік Єсипова знову була в Лешетицького і той нагадав їй минулорічний «трюк».

— Чи не хочете ви його повторити? — запитала вона і, сівши за інструмент, знову зіграла скерцо.

Восени 1888 року в Тифліському державному театрі йшла опера А. Рубінштейна «Демон». Виконуючи роль Сінодала, відомий російський артист М. Медведєв виїхав на сцену верхи і перший речитатив промовив, сидячи на коні. Наступного дня газета «Кавказ» писала: «Це було б справді ефектно, коли б коня Медведєва не вели за оброть два нукери…

Бо це якось не в'яжеться з відомою хвацькістю грузинських князів-вершників…»

Директор і піаніст Московської консерваторії В. Сафонов мав один дефект: ніколи не міг напам'ять зіграти великого твору.

На одному з концертів Сафонов запнувся і, як не мучився, не згадав продовження. Тоді він схопився з місця і вигукнув:

— Дайте ж мені ноти, сто чортів!

Публіка розвеселилась. Однак концерт тривав і закінчився з великим успіхом.

Знаменитий польський піаніст Моріц Мошковський зустрів свого учня:

— Знаєте, пане вчителю, я даю уроки по шістдесят франків за годину.

— Я також, — відповів Мошковський, — даю уроки по такій же ціні, тільки ніхто їх не бере.

Поппер і Мошковський, два друга-музиканти, прогулювалися вулицями Відня. За відсутністю таланту, Поппер мав багато порожнього гонору. Отож, вони гуляли, мирно гомонили. Поппер читав на стінах будинків написи і важко зітхав: «Тут помер Бетховен», «Тут народився Франц Шуберт», «Тут жив Брамс».

Так вони дійшли до будинку, де жим Поппер, котрий таки не витримався і болісно зітхнув.

— Ох, — сказав Мошковський, — чи можеш ти собі уявити, що за напис буде тут у майбутньому?

— У майбутньому? — перепитав Поппер. — Невже ти так гадаєш?

— Звичайно, — серйозно відповів Мошковський, — можеш навіть не сумніватись. Тут висітиме оголошення: «Будинок здається внайми».